22.12.2009 - orbk.net

Регулювання та можливі шляхи запобігання антропогенної евтрофікації.

Поділитися:

water2Відомо, що розвиток біоти в кожній водній екосистемі визначається набором гідрологічних та гідрохімічних параметрів, значення яких складають ту чи іншу ступінь благоприємності для водних спільнот. Ще в 1840 році Лібіх сформулював закон лімітування, в відповідності з яким головна роль віддається тому фактору, який в даних умовах обмежує нормальний розвиток організму.

Бочка Лібіха.
Кожна щаблина бочки відповідає певному фактору, який впливає на розвиток. З малюнка видно що існує один з факторів який, незалежно від інших повністю лімітує розвиток (в даному випадку рівень води у бочці).
У випадку водних спільнот лімітувати продукування фітопланктону й вищої водяної рослинності можуть термічні, гідродинамічні, гідрооптичні фактори, загальна мінералізація, газовий режим, кислотність й концентрація біогенних елементів. Лімітувати процеси в екосистемі можуть й просторові розміри водойм. Реально продуктивні процеси визначаються чергуванням лімітуючих факторів для окремих груп організмів.

Інколи бурхливий розвиток одного або декількох видів водоростей перериває шторм чи похолодання. В інших випадках продукцію водоростей на довший час стримують днопоглиблювалні чи будівельні роботи, в результаті яких зменшується прозорість води. Надходження у водні об’єкти біогенних речовин в природніх умовах також лімітувалось й дотримувалось законів зональності, але зараз ці закони непрогнозовані завдяки зростання обсягів господарської діяльності людини.
З метою отримання процесу антропогенної евтрофікації було сформульовано два напрямки регулювання водних екосистем:
1. Обмеження надходження у водоймища евтрофуючих речовин;
2. Регуляція порушених екосистем через їх структурні й функціональні зв’язки.
Прикладом боротьби з евтрофікацією першим з вищезазначених напрямків може бути договір між СІЛА та Канадою 1972 p., щодо зниження надходження фосфору в Великі озера Америки, для яких антропогенна евтрофікація була великою проблемою, а озеро Ері до того часу вважалось «мертвим водоймищем». Загалом ці заходи дали позитивні результати.
Ще раніш, в середині 60-х років, в Західній Європі, де антропогенна евтрофікація водоймищ в багатьох регіонах розвивалась особливо швидко, навколо невеликих озер, що користувались великою популярністю й широко застосовувались в рекреаційних цілях, — Целлєр-Зе (Австрія), Хальвільського (Швейцарія), Тагензеє й Шлієрзеє (Німеччина) — були побудовані кільцеві колектори для збору стічних вод.
Проводились роботи й другого напрямку — регулювання водних екосистем:
збільшували проточність озер; вилучали біогенні речовини з донними відкладами й біомасою планктона з озер; підсилювали аерацію водної товщі шляхом прокачування повітря в глибинні шари води.
Особливий інтерес викликають дослідження, що проводились в Інституті гідробіології АН УССР в 1978р., які були спрямовані на регуляцію стану екосистем, порушених в процесі антропогенної евтрофікації. Розробка заходів проходила в таких напрямках:
• зміна гідрологічних параметрів;
• хімічні та фізико-хімічні методи дії на воду. Було доведено, що із збільшенням водообміну інтенсивність «цвітіння» води зменшується, але цей шлях мало реальний, оскільки запаси води, необхідні для радикальної зміни проточності, відсутні.
Велику увагу було надано зменшенню продуктивності водоростей за допомогою альгицидів й коагулянтів ( сульфат алюмінію). В експерементальних роботах, в багатьох випадках, досягався позитивний ефект — вдавалось зменшити інтенсивність «цвітіння» води або навіть припинити його. Але довелося облишити ці роботи тому, що хімічні методи регулювання розвитку водоростей є недопустимими для водоймищ в зв’язку з їх потенційною небезпечністю для гідробіонтів й теплокровних організмів. Застосування хімічних методів можливе лише в невеликих замкнутих водоймах технічного й декоративного призначення.
В біологічних методах застосовували рослиноїдні риби й віруси LPP-1, LPP-1A, які інфікують синьозелені водорості. Але віруси LPP-1, LPP-1A здатні пошкоджувати тканини людини, наносячи мутагенні травми, тому їх використання неможливе. Застосування рослиноїдних риб дало такі результати: рибопродуктивність збільшилась, а евтрофність зменшилась. Але, при вилученні цих риб з водних об’єктів, евтрофність моментально зросла за рахунок знищення рибами вищої рослинності й підвищення вмісту у воді біогенних елементів в доступній для водоростей формі. А синьозелені водорості в кишечнику риб не тільки не перетравлюються, а й після повернення у воду, володіють високим рівнем життєздатності.
Можна зробити висновок, що одним з найбільш ефективних шляхів вирішення проблеми антропогенної евтрофікації водних об’єктів є зменшення кількості та контроль за надходженням біогенних речовин іззовні.

Рекомендую:

Білорусь позбудеться від високозбагаченого урану!... У середу Сполучені Штати і Білорусь оголосили про укладення відповідної угоди.У середу Сполучені Штати і Білорусь оголосили про укладення угоди, в...
Мультик про екологію (сюрреалізм).... Мультфильм про основні проблеми екології.

Довкілля Вода / Екологія / Жизнь / Забруднення / Здоровье / Навчання / Организм / Проблемы /

***