04.12.2009 - orbk.net

Захисне заземлення

Поділитися:

Небезпека ураження обслуговуючого персоналу електричним струмом виникає при використання та експлуатація електрообладнання. Небезпечна для людини напруга з’являється на металевих частинах конструкції устаткування при їх випадковому контакті з неізольованим струмоведучим провідником. Одним із технічних засобів забезпечення безпеки експлуатації устаткування в такому аварійному режимі є захисне заземлення.
Захисне заземлення – це навмисне електричне з’єднання з землею або її еквівалентом металевих частин, що не є струмоведучими, але можуть виявитися під напругою. Принцип дії захисного заземлення – зниження до безпечних значень напруги дотику та кроку, зумовлених замиканням на корпус.
Захисна дія заземлення електроустановки полягає у тому, що струм замикання перерозподіляється між заземлюючим пристроєм і людиною обернено пропорційно їхнім електричним опорам. Отже, захисне заземлення повинно мати електричний опір, значно менший по величині, ніж опір тіла людини. Тільки при такій умові на людину, що доторкнулася до ушкодженого устаткування, прийдеться безпечна частина струму.
Захисне заземлення складається із: заземлювача і заземлюючого провідника.
Заземлюючий пристрій являє собою сукупність конструктивно об’єднаних провідників і заземлювачів.
Заземлюючий провідник – це провідник, який з’єднує частини конструкції, що заземлюються, із заземлювачем.
Заземлювач – це сукупність з’єднаних між собою провідників, що знаходяться в стиканні з землею або її еквівалентом. Заземлювачі можуть бути природними і штучними.
У якості природних заземлювачів можуть використовують:
— прокладені під землею водопровідні й інші металеві трубопроводи, за винятком трубопроводів горючих рідин, горючого пилу, вибухонебезпечних газів і каналізаційних систем;
— металеві конструкції й арматура залізобетонних конструкції будинків і споруджень, що мають з’єднання із землею;
— свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі (алюмінієві оболонки кабелів і голі алюмінієві провідники не допускається використовувати в якості природних заземлювачів).
При цьому заземлювачі повинні бути зв’язані з магістралями заземлювача в різних місцях.
Перед використанням природного заземлювача перевіряють його опір розтіканню струму. Цей опір повинний бути не більше допустимого. Якщо опір розтіканню струму природного заземлювача більше допустимого, влаштовують додатково штучні заземлювачі, які повинні забезпечити спільно з природним заземлювачем опір розтікання струму не більше допустимого.
При неможливості використання природних заземлювачів, споруджуються заземлюючі пристрої, які повністю складаються зі штучних заземлювачів.
Штучними заземлювачами можуть бути вертикальні або горизонтальні електроди. У якості вертикальних електродів застосовуються сталеві стержні, труби і кутники довжиною від 2 м до 4 м. Їхні верхні кінці знаходяться на глибині від 0,6 м до 0,7 м від поверхні землі.
Для зв’язку між вертикальними заземлювачами застосовують горизонтальні електроди – кругла сталь або сталеві штаби.
Розташовані в землі стержні, штаби і провідники не повинні бути пофарбованими.
Електричний опір системи захисного заземлення визначається як сума опору заземлюючих провідників, опору заземлювачів і опору розтіканню струму в землі. Оскільки визначальним є останній, то фактично електричний опір системи захисного заземлення дорівнює опору розтіканню струму в землі заземлюючого пристрою.
Опір розтіканню струму в землі залежить від властивостей і стану ґрунту, розміру і форми заземлювачів, глибини їхнього закладення і взаємного розташування заземлювачів.
Провідність ґрунту характеризується питомим опором, тобто опором куба грунту зі стороною довжиною 1 м.
Питомий опір грунту знаходиться у великій залежності від його виду і структури, а також його температури й вмісту в ньому вологи і солей.
В залежності від розташування заземлювачів відносно устаткування, яке заземлюється, заземлення можуть бути виносними або контурними. Виносне заземлення розташовується зосереджено на деякій відстані від устаткування, яке заземлюється. При контурному заземленні заземлювачі розташовуються по периметру й усередині площадки, на якій встановлене устаткування, що заземлюється.
Відповідно до “Правил влаштування електроустановок” (ПУЭ) захисне заземлення слід виконувати:
— при напрузі змінного струму 380 В і постійного струму 440 В і вище в усіх електроустановках;
— при номінальних напругах змінного струму вище 42 В і постійного струму вище 110 В тільки в установках, які розміщені у приміщеннях із підвищеною небезпекою і особливо небезпечних, а також у зовнішніх установках;
— у вибухонебезпечних установках – при будь-якій напрузі змінного і постійного струму.
Заземленню підлягають: корпуси електричних машин, трансформаторів, апаратів, каркаси розподільних щитів і шаф, сталеві труби електропроводки, металеві корпуси пересувних і переносних електроприймачів.
Контроль технічного стану заземлюючого пристрою проводять періодично в наступній послідовності:
а) зовнішній огляд видимої частини пристрою;
б) вимір опору пристрою;
в) вибіркове скресання грунту для огляду підземних елементів пристрою.
Контрольний вимір опору пристроїв для заземлення цехових електроустановок повинен проводитися не рідше одного разу в рік.
Результати замірів опору заземлення оформляються протоколом.
Вимір опору заземлювачів, а також питомого опору грунту: влітку – при найбільшому просиханні, або зимою – при найбільшому промерзанні грунту.

Рекомендую:

ООН запросила незалежну оцінку роботи експертів з ... Організація Об'єднаних Націй звернулася з проханням до провідної міжнародної наукової організації дати оцінку роботі групи експертів ООН зі зміни клім...
Перетворення енергії сонця в електрику.... В наш час екологічно незаплямовані методи отримання енергії пов'язують з цивільними проектами. Один із способів перетворення енергії сонця в електрику...

Довкілля Екологія / Электрика /

***