Економічні ляпи-2010: Корупція, закони та борги.

Разом, реальний дефіцит державних фінансів в 2010 році напевно міцно перевищив 100 мільярдів гривень. В основному, це борги. Зазвичай дефіцит покривається або продажем державного майна, або простягнутою рукою. Продати у 2010 році майже нічого не вийшло. Зате боргів України набрала з запасом.
“Економічна правда” продовжує підбивати економічні підсумку року, що минає.

Економіка:  Україна не вийшла з кризи і це факт. В певний момент навіть здавалось, що криза тільки поглиблюється.

Цьому факту сприяла відверто незрозуміла та, ймовірно, помилкова економічна політика керівництва держави. ЕП презентує власний рейтинг економічних ляпів 2010 року – найбільш незграбних економічних рішень.

Одинадцяте місце. Національні проекти

Якби нацпроекти впроваджувалися в капіталістичній Америки, а про це писала радянська газета “Труд”, виглядало б це приблизно так.

Прості робітники та пенсіонери Штатів голодують, і намагаються звести кінці з кінцями, отримуючи пенсії та зарплати приблизно в 1000 доларів. На території США повно депресивних областей, в яких не завадило б побудувати заводи і фабрики, щоб забезпечити роботою армії безробітних.

Але замість цього корумпований уряд, в якому сидять хижі експлуататори трудового народу і посібники імперіалістів, вирішили розділити між собою мільярди доларів. Для цього вони придумали, що в країні зараз найбільша потреба вчити дітей не за підручниками, а за новітніми комп’ютерами, а ще побудувати в країні мережу найдорожчих в експлуатації сонячних і вітряних електростанцій”.

Якщо змінити США на Україну, а 1000 доларів на 1000 гривень, то все буде майже так само.

Населення країни дійсно перебуває в жахливому стані. Досить виїхати з Києва, і злиденні умови життя стануть помітні скрізь.
Саме тому кілька людей на чолі з президентом вирішили “розпиляти” мільярди доларів на “Національні проекти”.

Це майже провальні речі, тому що нікому не потрібна дорога електроенергія від “вітряків”. Платити за все це доведеться бюджету, тому що електронні підручники для дітей не можуть окупатися в принципі.

Але спочатку декілька особливо важливих персон наберуть кредитів під державні гарантії, і витратять їх так, як вважають за потрібне.

І найголовніше, що їм нічого за це не буде. Тому що вони – це і є влада.

Десяте місце. Безмитний імпорт нафтопродуктів

У серпні 2010 року нікому невідома компанія “Лівела” отримала право на ввезення в Україну нафтопродуктів без сплати акцизу, ПДВ і ввізного мита.

Власником “Лівели” є народний депутат від Партії регіонів Володимир Зубик, якого підтримує, а тут вже за різними версіями, або віце-прем’єр Андрій Клюєв, або міністр ПЕК Юрій Бойко. Всі вони, щоправда, заперечували цю інформацію.

Однак поява такого привілейованого гравця підірвала ринок. Обсяги поставок нафти і нафтопродуктів були такими, що ті, хто не мав подібних пільг почали отримувати колосальні збитки.

Також Кабміном ходили чутки, що цей проект потрібен для фінансування виборів Партією регіонів.

За оцінками експертів, Україна у підсумку недоотримала 3 мільярди гривень.

А після завершення виборів, президент дав команду розібратися, що відбувається.

Тим часом “Лівела” продовжує працювати, доводячи, що в Україні безподаткові схеми поставок палива цілком життєздатні, якщо знати, до кого звернутись за підтримкою.

Дев’яте місце. Збереження процедури закупівлі у єдиного постачальника

Корупція у держзакупівлях – саме важковагове з усіх видів казнокрадства. Чиновнику достатньо врахувати свої 10% “відкату” у ціні, і на 1 мільярді вже виходить 100 мільйонів.

По країні “гуляють” вкрадені мільярди, на які “слуги народу” намагаються вижити в цьому складному світі.

Боротися з такими явищами була покликана система тендерів. В ідеалі, якщо держструктура щось хоче купити, вона у відкриту запитує: хто і за скільки продасть? І потім вибирає з усіх пропозицій найкращу.

Але як же тут вкрасти? У різний час навколо тендерів існували свої схеми.

В основному, у конкурсах брали участь одні й ті ж люди, але вони нібито представляли 3-4 різні компанії. Всі вони ставили завищені, але трохи різні ціни, і перемагав найкращий.

Також в різні часи спочатку Тендерна палата, а потім певні чиновники від Мінекономіки отримували “відкати” за визнання таких “липових” тендерів дійсними.

Але вкрасти по-крупному можна було інакше – через купівлю у єдиного постачальника. У принципі, ця технологія працює в якості винятку.

Наприклад, якщо потрібно терміново купити дуже високотехнологічну деталь, то торги влаштовувати немає часу.

Інша справа, що потрібні дуже чіткі підстави. Наприклад, стихійне лихо. А також, дозвіл уповноваженого органу укладати угоди. У різні часи, вирішував – дозволяти чи ні – Мінекономіки та АМК.

За часів Юлії Тимошенко цю процедуру у Мінекономіки не відбирали, але через відсутність профільного закону дозволили уряду ухвалювати окремі рішення.

“Беззаконня” тривало два роки, і за ці два роки уряд прийняв більше 40 окремих рішень. Наприклад, технологія активно використовувалася при закупівлі ліків за часів так званої “епідемії свинячого грипу”.

Нова влада не стала відмовлятися від цього чудового механізму. Але оскільки закон про держзакупівлі був прийнятий, повноваження повернули Мінекономіки.

Проте зараз, як і раніше через закупівлю в одного постачальника “проганяють” мільярди – наприклад, на закупівлю під Євро-2012.

Які обсяги корупції пов’язані сьогодні із закупівлею у єдиного постачальника, знає тільки Господь Бог і Мінекономіки. Проте абсолютно точно, що корупція є.

В Україні працює просте правило: якщо є спосіб вкрасти, обов’язково вкрадуть.

Восьме місце. Збереження Надра банку та Родовіду

Справа почалася 2008 року. Спочатку хтось вирішив вивести, або просто вкрасти частину грошей з “Надра Банку” і “Родовід Банку”.

Навряд чи тут обійшлося без власників, але всі вони на волі. Хіба що, переховується колишній голова “Надр” Ігор Гіленко, якому напевно сказали зробити те, що він зробив.

Етап перший – зникли мільярди з тих грошей, які банки зібрали у населення.

Етап другий – Національний банк видав їм рефінансування – кредити на один рік, які потім було подовжена ще на п’ять. Левова частка з багатомільярдного рефінансування також вкрадена.

Етап третій – Нацбанк ввів в банки тимчасову адміністрацію. Грошей у них вже немає, але і закривати банки не можна.

По-перше, проти була прем’єр Юлія Тимошенко, яка збиралась йти у президенти.

По-друге, як тодішній глава НБУ Володимир Стельмах міг пояснити пропажу рефінансування? Що, “ми погано працюємо”? Це ж кримінальна стаття.

Етап четвертий, затяжний – уряд майже рік вирішує, чи давати ще грошей. Нацбанк, природно, рекомендує дати. Весь цей час вкладники збанкрутілих банків мітингують під різними стінами.

Етап п’ятий – “Родоводу” дали грошей, і на кілька днів влаштована публічна видача депозитів. На церемонії вручення вкладів присутня особисто Тимошенко.

Паралельно, як з’ясувалося пізніше, не без відома голови банку Сергія Щербини, зникають з банку сотні мільйонів. А ще багато-багато говорили про те, що гроші з куплених державою банків йдуть на вибори.

Етап п’ятий – у “Родоводі” відновлена тимчасова адміністрація. Тепер він знову такий же, як “Надра”, тільки грошей вкрадено більше.

Етап шостий – кінець 2010 року. Два “трупи” як і раніше існують, і їх усе ще не наважуються вбити. Тому що Нацбанку доведеться списувати мільярди рефінансування і відповідати на питання Генпрокуратури про якість нагляду.

Уряду теж не цікаво вбивати “живих мерців”, тому що з бюджету туди влиті мільярди. А ще є міфічний Дмитро Фірташ, який у свій час поручився за “Надра” майном. Ліквідувати банк, стало бути, негарно – доведеться борг повертати шановній людині.

Етап сьомий – 2011 рік. Питання з “Надрами” і “Родовідом” буде болісно тягнутися.

Нікому не хочеться чіпати величезні “туші”, які вже наполовину розклалися.

Сьоме місце. Адміністративна реформа

Віктор Янукович любить несподіванки. Пізнього грудневого вечора, а точніше вночі він раптом зробив революцію – провів адміністративну реформу.

Президент скоротив кількість міністерств з 20 до 16. Зникли також кілька відомств.

Мета, ясна річ, була благородна – скоротити кількість чиновників, щоб заощадити гроші платників податків.

Приблизно так вчинили президент Леонід Кучма і прем’єр Віктор Ющенко в 2000 році – оголосили про скорочення чиновників у міністерствах і відомствах на 30%. Щось у них не склалося, і чиновників стало на 30% більше.

Щось схоже тепер відбувається з адмінреформою Януковича. Так, вивісок міністерств стало менше, проте весь фокус у тому, що одне міністерство чи відомство перейшло до складу іншого.

Можливо, в ході цього фокусу хтось таки втратить роботу, але найголовніше – це стабільність, тому свої люди залишилися при справі.

Всі влаштовані, перед народом відзвітували, можна тепер ще що-небудь “реформувати”.

Шосте місце. “Харківські домовленості”

21 квітня 2010 Віктор Янукович і Дмитро Медведєв майже несподівано домовилися зустрітися в Харкові. Вибір місця був не випадковим – місто гарне, а київські журналісти сюди доберуться не в повному складі.

Але й ті, хто дістався, не відразу зрозумів, що сталося. Навіть більшість високопоставлених чиновників не знали, чим ця зустріч закінчиться.

А закінчилася вона ось чим.

Головними підсумками стали домовленості з питань перебування Чорноморського флоту на території України на 25 років і зниження ціни на російський газ для України на 30%, але не більше ніж на 100 доларів за тисячу кубометрів.

Опозиція до цих пір вважає це здачею національних інтересів. Більше того, для українців ціна на газ не знизилася і не знизиться.

Влада ж говорить про відновлення дружби зі стратегічним партнером – Росією.

Як би там не було, рішення приймалося таємно. Українців ніхто не запитав, чи хочуть вони бачити ще 25 років російський флот на своїй території. Ціна на газ для населення згідно наступним домовленостями з МВФ має зрости ще на 50%.

До того ж опозиція вважає, що інші пункти угоди також є ні чим іншим, як зрадою. Під цю категорію потрапив і договір про створення СП між українським авіаконцерном “Антонов” і російською Об’єднаною авіаційною корпорацією “.

Загалом, злиття з Росією 2010 року носило досить стрімкий характер.

П’яте місце. Програш “Нафтогаза” Фірташу у суді

Важко визнати, що, забираючи 11 мільярдів кубометрів газу у Дмитра Фірташа, Юлія Тимошенко робила все правильно. Вона ризикувала всім, чим тільки можна було ризикувати.

Навіть при тому, що громадська думка була на її боці (так і треба олігархові!), користі це не принесло нікому.

Щоб так вчиняти, Тимошенко повинна була бути впевненою хоча б у своїй перемозі на президентських виборах.

А після її програшу повернулися старі часи. Спочатку нова влада почала арешти тих, хто мав до відбору газу безпосереднє відношення. А потім позивач за позовом Фірташа – “Нафтогаз Україна” добровільно здався олігарху.

А що у підсумку?

Відібраний газ Тимошенко називала власністю народу України, за який було сплачено. Потім цей же газ, повернутий Фірташу, позбавив український народ його власності.

І тепер цей газ, можливо, буде продаватися тому ж народу України. Так що мешканці країни у результаті заплатять за цей газ якщо не тричі, то двічі вже точно.

Навіть якщо це перебільшення, відбирання газу і його повернення – найбільш каламутна справа 2010 року, в результаті якої Фірташ відігрався.

Україна – програла.

Четверте місце. Кредит від МВФ

“За кредити МВФ, які взяла Тимошенко, будуть розплачуватися наші діти!” – злісно казали Микола Азаров і Віктор Янукович, а потім обидва зайняли посади прем’єра і президента та попросили у МВФ ще кредитів.

Для онуків.

МВФ – це така організація, яка має багато грошей і не має на меті заробити ще більше. Парадокс, проте Фонду більше потрібно роздавати кредити, ніж отримувати відсотки за ними. Тому куди важливіше мати глобальний вплив на того, кому він дає гроші.

Чи не здається вам дивним, що Україна має дефіцит бюджету, але кредит МВФ прямує до золотовалютних резервів Нацбанку, пояснюючи все це саме дірою в бюджеті?

Чи не дивно, що в підсумку говорять про те, що проїдати такий великий кредит не можна, але саме ним вирішуються бюджетні проблеми? Так ми проїдаємо ці гроші чи ні? Якщо ні, то навіщо нам потрібні кредити?

Насправді кредит МВФ вигідний не тільки йому самому. Кажуть, що саме Фонд зажадав скасування спрощеної системи оподаткування в Україні.

Безглузде питання – навіщо це Фонду? Але як це потрібно було Азарову! Так що кредит – вигідна штука, коли потрібно вирішити в країні непопулярні питання – Фонду свої, а місцевій владі свої.

А ось те, що за цими кредитами будуть розплачуватися наші діти, чиста правда.

Решта – велика політика і великі гроші.

Третє місце. Податковий кодекс

Кодекс – це зібрання законів. Те, що було прийняте в 2010 році зведенням законів назвати не можна. Просто був написаний абсолютно новий документ, який змінив податкову систему країни.

Наслідки прийняття Податкового кодексу малюються авторами як благо. Дійсно, документ знив ПДВ і податок на прибуток. Кількість податків скорочено.

Проте в процесі підготовки Кодексу померла спрощена система оподаткування. Багато експертів бачать у документі розширення повноважень податківців. До того ж кількість новацій не дозволяють говорити про принципово нову податкову систему. Якість тексту також залишає бажати кращого.

У будь-якому випадку ні у кого не залишилося відчуття, що добрий цар подбав про народ чи, на худий кінець, виконав свою передвиборчу обіцянку знизити податковий прес, ввести податкові канікули та інше.

Точніше, це все було зроблено, але тільки не для дрібного і середнього бізнесу. Саме вони, за задумом авторів, і сплатять канікули тим, хто мав можливість постояти за спиною тих, хто писав Кодекс.

До того ж через Кодекс в Україні могла статися друга революція, другий Майдан. Але дуже скоро Майдани було розігнано, а добрий президент підписав кодекс.

Друге місце. Штучне прикручування експорту зерна

У 2010 році Україна зібрала дуже непоганий врожай зернових в 41 мільйон тонн. Для забезпечення внутрішніх потреб країни потрібно від 25 до 27 мільйонів, до того ж у нас були 5 мільйонів тонн перехідних запасів.

Виходить, приблизно 15 мільйонів тонн Україні могла спокійно експортувати. За самими приблизними підрахунками, це 8 мільярдів доларів, або 64 мільярда гривень.

Природно, аграрії хотіли це зерно продати зернотрейдерам, а ті – вивезти за кордон. Але не так сталося, як гадалося.

На початку жовтня уряд заборонив експорт зернових, і ввів квоту на вивезення в розмірі всього 2,7 мільйона тонн.

Тут же з’явилася Росія, у якої в цьому році погорів урожай, і попросила продати їй 2 мільйони тонн. Україна навіть начебто погодилася, хоча де брати такі ресурси, ніхто сказати так і не зміг.

На наступний рік квоти вже продовжені, хіба що збільшені до 4,5 мільйонів тонн. Приблизно на 2 мільйони обсяги вже розписані.

Навіщо було вводити обмеження, до цих пір не зрозуміло. З поверхневих здогадок – потрібно було “збити” ціну на зернові для того, щоб їх закупила держава до Аграрного фонду.

Якщо подивитися прискіпливіше, уряд створив державного зернотрейдера, і міг “збивати” ціни для нього.

І вже майже пошепки говорять, що за блокуванням експорту зерна стоять віце-прем’єр Борис Колесников і аграрний міністр Микола Присяжнюк.

Перше місце. Тотальне фінансування бюджету за рахунок боргу (37,5%)

Україна продовжує жити у борг з розмахом. Всупереч заявам, нова влада не стала стриманішою у витрачанні грошей, які їй не належать.

Офіційні дані такі. За підсумками 10 місяців 2010, дефіцит бюджету склав 56,6 мільярди гривень. На весь рік заплановані 54 мільярди.

Реально ж, як зізнався в жовтні міністр фінансів Федір Ярошенко, дефіцит становив понад 100 мільярдів.

Правда він назвав це не позиками, а роботою уряду на фінансових ринках.

Це значить, що кожна третя гривня витрачена державою надміру. Витрати бюджету на 2010 рік заплановані в розмірі 305,7 мільярдів – рахуйте самі. Звичайно, розрахунки правильні, якщо витрачено буде все. Де-юре, витрачають небагато менше, але де-факто це не зовсім так.

Справа в тому, що витрати держави – це не тільки бюджет. Це і “мінус” у фінансових розрахунках НАК “Нафтогаз Україна”, який отримав і ОВДП у статутний фонд, і кредити держбанків. А також – позаплановий дефіцит Пенсійного фонду, і витрати на капіталізацію банків, яких у цьому році не було і вже не буде.

А ще – різного роду “дірки” в доходах таких структур, як “Укрзалізниця” і “Укравтодор”. Офіційно, вони самі по собі, але коли справа доходить до розрахунків, то платити доводиться з бюджету.

Разом, реальний дефіцит державних фінансів в 2010 році напевно міцно перевищив 100 мільярдів гривень.

В основному, це борги. Зазвичай дефіцит покривається або продажем державного майна, або простягнутою рукою. Продати у 2010 році майже нічого не вийшло. Зате боргів України набрала з запасом.

Офіційно, станом на 22 грудня до загального фонду держбюджету надійшли 74,9 мільярда гривень запозичень. Проте навіть приблизні підрахунки дають набагато більші цифри.

Рахуйте самі. У серпні Україна отримала перший транш нового кредиту МВФ у розмірі 1,89 мільярда доларів. У грудні – ще один, на 1,5 мільярда.

Всього за 2,5 роки Фонд дасть нам 15,15 мільярдів доларів на не дуже довгий термін – 29 місяців.

Влітку Російський “Внєшторгбанк” (ВТБ) надав уряду України кредит у розмірі 2 мільярдів доларів, а трохи пізніше продовжив його.

Двічі за рік України випустила єврооблігації. У вересні вдалося зібрати 2 мільярди доларів, у грудні – ще 500 мільйонів.

На внутрішньому ринку за підсумками 11 місяців уряд випустив облігації на 68,6 мільярдів гривень. Безумовно, не всі гроші пішли в бюджет.

Наприклад, для відшкодування боргу з ПДВ уряд випустив паперів на 16,4 мільярда гривень. А ще сюди включені ОВДП на 7,4 мільярда, які пішли до НАК “Нафтогазу України”, а потім були викуплені державними банками.

А ще були якісь державні гарантії на 6,5 мільярдів гривень, за підсумками 10 місяців.

Кому вони були видані і коли, незрозуміло. Але за підсумками року сума ще може зрости.

Тепер що стосується державних холдингів. 261 мільйон доларів може залучити найближчим часом Південна Залізниця від світового банку, який планує видати Україні найближчим часом ще півтора мільярди доларів кредиту.

“Укравтодор” вже отримав 450 мільйонів євро від ЄБРР на будівництво доріг. Крім того, до кінця року в Україні вже могли прийти перші позикові гроші за деякими з нацпроектів.

Загалом, хто і скільки займає в цій країні, відомо хіба що Мінфіну і МВФ. Зрозуміло інше – офіційно опубліковані цифри явно занижені.

А тепер питання – чи довго може витрачати держава майже на 40% більше, ніж заробляє?

Економічна правда