14.07.2013 - orbk.net

Тіньова економіка: суть, причини та механізми функціонування.

Поділитися:

экономикаГринюк Ірина Миколаївна

Кафедра обліку і аудиту, 4 курс, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Актуальність теми. В роботі описані суть, причини, механізми функціонування та методи нейтралізації тіньової економіки та її особливості в економіці України. Необхідність виконаного дослідження обумовлена значними масштабами тіньової економічної діяльності в зовнішньоекономічних відносинах. Це пов’язано з об’єктивними причинами перехідного періоду, в якому знаходиться країна на шляху до цивілізованої ринкової економіки, недосконалістю діючої системи зовнішньоторговельних відносин та недоліками валютного регулювання. За різними експертними оцінками щорічно з України вивозиться від 2 до 7 млрд. дол., які не враховуються державою і використовуються в особистих цілях.

Зважаючи на це, однією з найактуальніших задач для України на сьогоднішньому етапі розвитку національної економіки є припинення вивозу національного капіталу за межі України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а саме, в таких напрямках, де сконцентрований основний експортний потенціал України: гірничо-металургійна і хімічна промисловості в експорті та енергетична промисловість в імпорті. Вважається, що обмеження тіньової діяльності у цій сфері дозволить, принаймі, вдвічі збільшити інвестиційний потенціал України, зменшити її залежність від іноземного капіталу.

Мета і задачі дослідження. метою роботи є вивчення теоретичних характеристик «тіньової» економіки, її характерних особливостей і загальних масштабів прояву в умовах вітчизняного сьогодення, окреслити основні напрями та визначити найбільш характерні особливості комплексної реалізації правової політики у вирішенні зазначеного питання.

Основні завдання роботи:

Охарактеризувати суть тіньової економіки і її структуру;
Дослідити причини виникнення, механізм функціонування та основні методи нейтралізації тіньової економіки;
Дослідити особливості тіньової економіки України на сучасному етапі.

Актуальність теми дослідження полягає у правильному осмисленні проблеми тіньової економіки та усвідомлення, що швидке і ефективне подолання тіньової економіки може швидко підняти рівень економіки у світі, і, зокрема, в Україні і рівень життя людей, а також вивести Україну з економічної кризи.

Об’єктом дослідження є явище тіньової економіки, як один із нелегальних секторів світової економіки та її місце в економіці України.

Предметом дослідження є суть та риси, притаманні тіньовій економіці, тенденції її розвитку та функціонування в світі.

Методами дослідження є порівняльна характеристика розвитку та функціонування тіньовою економіки в Україні та світі.

Глобалізація світової економіки безумовно впливає на глобальний характер криміногенних процесів, “тінізацію” економіки і зміцнення її потужного джерела – організовану злочинність. З огляду на цю обставину, з середині 70-х р. за ініціативою Конгресу ООН з питань попередження злочинності її організовані прояви транснаціонального характеру стали предметом серйозної уваги міжнародної спільноти. З того часу постійно проводиться робота стосовно універсалізації відповідного понятійного апарату, розробляються проблеми ставлення до особи злочинця, напрацьовується міжнародна нормативно-правова база (рекомендації, конвенції і декларації) з питань боротьби з “відмиванням” доходів незаконного походження.

В період розбудови незалежної України не тільки відбулося багатократне зростання обсягів тіньової економіки, але і суттєво змінились її функції та соціально-економічні наслідки. Крім, безумовно, позитивних — забезпечення роботою значних верств населення та підняття рівня їх реальних доходів, в більшості ці наслідки негативні — зменшення дохідної частини бюджетів усіх рівнів через несплату податків, зростання корумпованості, деформація свідомості громадян через отримання доходів поза межами правового поля. Загальновизнано, що такі масштаби тіньової економіки складають загрозу національній безпеці України.

Зазначена проблема сьогодні набуває особливої актуальності у контексті реформування сучасного українського суспільства, тому що «тіньовий» обіг капіталів відверто загрожує економіці, соціально-політичній сфері, духовним цінностям суспільства, стає одним з основних факторів нестабільності в державі.

Проблема «тіньової» економіки набула загальнодержавного значення. Лише вивчивши та осмисливши те, що відбувається у «тіньовій» економіці, можливо розібратися з існуючими тенденціями та повною мірою оцінити реальні процеси, які відбуваються у легальній, або «світлій», економіці. Тобто без останнього неможливо достатньо точно спрогнозувати перспективи подальшого соціально-економічного розвитку країни.

Під «тіньовою економікою» у даний час розуміють усю сукупність економічної діяльності, що не враховує офіційна статистика, і не включають у валовий національний продукт країни. [1]

У просторі тіньової економіки виділяють наступні основні зони:

неофіційна економіка – легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце нефіксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховання цієї діяльності від податків;
фіктивна економіка – хабарництво, приписки, спекулятивні угоди й інші види шахрайства, зв’язані з одержанням і передачею грошей;
підпільна економіка – усі заборонені законом види економічної діяльності. [2]

Тіньова економіка в Україні, докорінно відрізняється не тільки від «західної», але і від «східноєвропейської». Деякі пояснюють нинішній розмах тіньового бізнесу в нашій країні винятково генетичними передумовами, сформованими ще при соціалізмі. Інші – що специфіка і масштаби тіньової діяльності в сучасній Україні, насамперед – продукти сьогоднішнього дня, наслідок обраної моделі перебудови економіки і суспільства. [6]

Експансія тіньових економічних відносин є в першу чергу результатом руйнування колишньої державності, що привело до розриву традиційних зв’язків між окремими підприємствами і цілими територіями. Не останню роль у криміналізації господарського життя України грає і значне ослаблення боротьби з економічними злочинами, що виправдуються тезою про необхідність використання капіталів «тіньової економіки» як ресурсної бази економічних реформ. [1]

Поряд з цим, досить очевидними причинами існує цілий ряд глибинних факторів. У першу чергу вплив на активізацію тіньової економіки, що формуються на сучасному етапі розвитку реформи в механізму аллокації ресурсів і влади; про особливості з’єднання працівника з засобами виробництва; про специфіку розподільних відносин, що формуються.

Суть нового механізму аллокації ресурсів зводиться до того, що окремі інститути економічної системи, використовуючи визначені переваги свого положення (високий рівень концентрації виробництва і капіталу, корпоративна влада і так далі), одержують можливість свідомо (хоча й у локальних, обмежених масштабах) впливати на параметри виробництва постачальників і споживачів, ринку, соціального життя і так далі. [2]

Проява цього механізму в перехідній економіці добре відомі. Панування псевдо-державних і псевдо-приватних корпорацій приводить до наростання, диспропорцій, у першу чергу, у господарській структурі, динаміку цін, фінансах і так далі.

У результаті національна економіка перетворюється в поле неекономічного суперництва корпоративно-бюрократичних структур, у сферу зіткнення їх владних і регулюючих впливів. [7]

Серед найбільш серйозних наслідків функціонування корпоративних механізмів аллокації ресурсів можна відзначити дивергенцію, що відбулася за останні роки, країни на сильно і слабко корпоратизовані «сектори». У першому з них сконцентровані:

підприємства, що є монополістами в технологічному, ринковому й інституціональному відношеннях;
володіють вирішальними масами ліквідних ресурсів;
корпоративно-бюрократична влада.

До цього сектора відносять ПЕК, фінансово-торговий комплекс і частина промисловості (головним чином, орієнтованої на експорт).

Тут витягають понад прибуток, що перевершують по своїх масштабах відомі дотепер у світовій практиці.

Другий (немонополізований) «сектор», навпроти відчуває дефіцит ресурсів, керування, технологій. До нього відносять сферу відтворення робочої сили, виробництва споживчих товарів, велика частина сільського господарства.

На практиці спостерігається стійкий перекіс у цінах, фінансуванні, кредитуванні на користь першого «сектора», причому причиною такого перекосу є не тільки монополізм, що забезпечує першому сектору значні переваги на ринку, але і дисбаланс у розподілі корпоративної і державної влади, що створює інституціональну «перевагу першого «сектора» над другим».

Саме «різниця потенціалів», що утворилися в результаті дивергенції економіки двох «секторів», стає в нинішніх умовах основним джерелом, поляризуючим тіньові структури і відносини. До безпосередніх наслідків поляризації економічного простору, що грає важливу роль у створенні живильного для середовища розвитку тіньової економіки, варто віднести:

виділення зони виникнення надприбутків;
утворення на цій основі бази формування корпоративно-бюрократичних структур, неекономічне суперництво, між якими замінює собою, сьогодні, механізм державного керування;
розкол суспільства на дві нерівні частини – зайнятих у привілейованому, сильно корпоратизованому «секторі», і працюючих у регресуючому не монополізованому «секторі» економіки;
поява реальних передумов для загострення в суспільстві боротьби за перерозподіл доходів, що розподіляються нерівномірно на всіх рівнях.

Соціальну нестабільність провокують і процеси, що розгорнулися в останній час, перерозподілу власності. [1]

Почата під прапором необхідності пошуку «дійсного хазяїна», приватизація в Україні привела до повного затуманення дійсної картини існуючих прав власності. Після років «реформи» неможливо провести чітке розмежування між державними і приватними секторами економіки. Відбулася практично повна дифузія форм власності, причому проникнення приватної власності виявилося значно більшим, ніж це реєструється офіційною статистикою.

Невизначеність меж приватного сектора є наслідком як мінімум двох причин: по-перше, аж до недавнього часу «організовані» форми приватизації грали порівняно незначну роль. Вони або легалізували вже раніше здійснений перерозподіл власності, або шляхом масової приватизації готували базу для наступного вторинного перерозподілу; по-друге, широке поширення одержали так названі «специфічні способи» формування приватного сектора. Їхній діапазон дуже великий – від прямого грабунку державної власності до легальних трансакцій у формі перекладу частини створеної державним підприємством доданої вартості в приватний сектор: створення фінансових холдингів, конгломератів, напівдержавних банків і фінансових структур, що сприяють виникненню рівнобіжних ринків грошей, кредитів і капіталу. Використання заборгованості і кредитної залежності між підприємствами в якості «капіталу», з метою їх наступної легальної чи тіньової приватизації і т.д. [6]

Наступна схема представляє основні напрямки, об’єкти, суб’єкти і методи приватизації, а також про нових власників, що з’явився в ході її.

Основна причина того, що «гроші партії» дотепер «не знайдені», криється, очевидно, у тім, що на фінансах партії створені найбільш дієздатні комерційні структури, у тому числі найбільш респектабельні банки і спільні підприємства. Представники нової економічної еліти і політичного керівництва, як видно, змогли домовитися між собою, що, схоже, виявилося не занадто складною справою, якщо врахувати, що значна частина, як тих, так і інших ніколи не належала до одного клану – партійній номенклатурі.

Найбільш простий і розповсюджений метод приватизації на другому напрямку – так названа «доїння корови». Тут використовують наступну схему.

НБУ надає, наприклад, підприємству спеціальний кредит для виплати за боргованості по заробітній платі під низькі відсотки – 5% річних. Гроші на ринкових умовах відразу вкладають у комерційний банк, що знаходиться з підприємством у «особливих» відносинах. Різницю, що виникає на цій операції, поділяють між керівниками підприємства і банківськими працівниками, що беруть участь у долі. [2]

Однією з перших праць, пов’язаних з вивченням проблем розповсюдження тіньової економіки, у науковій літературі відзначається стаття американського економіста П. Гутмана “Підпільна економіка”, надрукована у 1977 році, де здійснено аналіз тіньових процесів і зроблено висновок, що неврахованою економічною діяльністю більше нехтувати не можна. З приводу визначення поняття, структури тіньової економіки та макро- і мікрометодів розрахунку обсягів тіньових капіталів слід відзначити наукові праці таких учених, як Фейг, Блейдс, Фрей, Век-Ханнеман, Вейсрод, Гершуні, Баделт, Норман, Ділкот, Морис, Хігінс, Макафі, Парк, Патерсен та інші. Як зазначалось вище, в наукових працях різних авторів у поняття “тіньова економіка” часто вкладається різний зміст. Серед фахівців, що займаються розробкою цих проблем найбільш прийнятним вважається поняття “тіньової економіки”, визначене Е. Фейгом. Останній у тіньову економіку включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту. Звідси Фейг та інші західні вчені виділяють дві основні складові тіньової економіки:

економічну діяльність, що є легальною, не прихованою, але й такою, що не підлягає оподаткуванню і з різних причин не враховується офіційною статистикою;
протизаконну діяльність, свідомо приховувану економічну діяльність.

До першої найчастіше належить виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на епізодичній основі, невеликі підробітки (ремонт будинків за участю родичів, сусідів, знайомих, власними силами; догляд за дітьми; прибуток, що отримується з присадибних ділянок тощо). Ця діяльність, як правило, не оподатковується і не враховується при розрахунках валового національного продукту, оскільки здійснити її облік практично неможливо. Даний сектор тіньової економіки в багатьох наукових роботах отримав назву “неформальна економіка”.

Друга складова, що традиційно в згаданих працях називається “підпільною економікою”, включає до себе як протизаконну діяльність, заборонені в державі види економічної діяльності, так і діяльність, яка повинна враховуватися і контролюватися державою, але суб’єкти такої діяльності навмисно її приховують з метою ухилення від сплати податків або в інших протиправних цілях. До такої діяльності більшість дослідників відносять отримання прихованих доходів, нелегальне виробництво товарів чи надання послуг, розкрадання, відмивання доходів злочинного походження тощо. [5]

Стосовно складових елементів тіньової економіки дещо відрізняється думка американського економіста Блейдса. За його концепцією до тіньової економіки входять:

виробництво цілком легальної продукції, яке приховується від влади у зв’язку з небажанням сплачувати податки;
виробництво заборонених товарів і надання заборонених послуг;
приховані доходи в натуральній формі.

Як видно із структури запропонованих Блейдсом складових тіньової економіки, він взагалі не включає в це поняття “неформальний” сектор тіньової економіки, а “підпільний” сектор “тіньової економіки” обмежує ухиленням від сплати податків та виробництвом заборонених товарів і наданням заборонених послуг. На думку Блейдса, саме несплата податків від незабороненої економічної діяльності формує найбільший внесок в оборот тіньової економіки. Ним запропоновано враховувати обсяги доходів від незаконної діяльності в системі національних рахунків. [3]

У чому ж полягають причини появи тіньової економіки? На думку економістів, вони бувають – економічні, соціальні, правові.

До економічних причин можна віднести стихійний характер розвитку ринкової економіки. Це, в першу чергу, – нерівномірність розвитку різних сфер, структур економіки та регіонів, інфляційні процеси тощо. Тіньова складова економіки посилюється, коли держава не може створювати сприятливі умови для функціонування підприємництва. Так, під час економічних криз перехідного періоду від командно-адміністративної до ринкової економіки тіньова економіка отримує додаткові стимули для свого піднесення.

До соціальних причин можна віднести, по-перше, двоїсту природу людини, яка полягає у постійній боротьбі добра і зла. Особисті інтереси часто суперечать суспільним. Це стає мотивом для особистого збагачення у тіньовій сфері економіки. По-друге, диференціацію суспільства за майновими ознаками. В тіньову економіку втягувалися, як правило, представники бідних і маргінальних верств населення, серед яких – молодь, безробітні, робочі-мігранти та інші. Вони були найчисленнішими представниками тіньової економіки. Основна маса представників кримінальних економічних дій також формується у цьому середовищі.

До правових причин слід віднести недосконалість правової бази. Навіть у ринково розвинених країнах економічні процеси завжди випереджають правову основу. Державне законодавство, як правило, відстає від нових реалій економічного життя. Тому удосконалення правової бази носить перманентний характер. Швидкозмінність умов господарювання дозволяє тіньовій економіці використовувати прогалини, які утворюються в правовій сфері. Сюди ж можна віднести суперечність між законодавством та морально-етичними нормами. Інтереси держави, що реалізуються в законодавстві, не завжди співпадають з інтересами більшості суспільства, а іноді навіть знаходяться у суперечності з ними. До цієї ж групи належить суперечність між клановими інтересами та інтересами держави. Під тиском кланів влада може приймати закони, які створюють умови для свободи економічної діяльності самих цих кланів. А це, в свою чергу, веде до недоотримання державною казною великих коштів. У дедалі більш скрутному становищі опиняється малий бізнес. Слабкість політичної влади призводить до корупції державних чиновників, яка в свою чергу веде до величезних масштабів тіньової економіки. [8]

Як органічна складова економіки будь-якого суспільства, «тіньова» економіка являє собою господарсько-комерційну діяльність, яка внаслідок певних причин (інколи і історично виправданих), прагне уникнути державного обліку та контролю. При цьому між офіційною економікою та її тінню є досить «розмита» зона, і критерії виділення «тіньової» економіки у порівняно локальний сектор господарювання мають переважно не стільки економічний, скільки соціально-правовий характер. [17]

Спосіб суспільного виробництва має визначальний вплив як на характеристики, які визначають якісні особливості тіньової економіки в цілому, так і на її внутрішні структурні компоненти. Так, в основі появи та розвитку тіньового господарського укладу, який відповідає системі відносин ринкової економіки (коли її розвиток мав еволюційний, а не революційний характер), лежать об’єктивні суперечності, що виникають між короткотерміновими цілями економічних агентів (індивідів, домашніх господарств та приватних фірм) і довготерміновими макроекономічними завданнями суспільства. [8]

Нейтралізація тіньової економіки залежить від вдалого визначення і компонування пріоритетів держави у сфері бачення власних національних інтересів та їхнього захисту.

Відповідно до підрахунків уряду, 39% економіки України перебуває зараз у тіні. За оцінками експертів, тінізація економіки складає 50-60%. Це вкрай негативно позначається на надходженнях до бюджету, здатності держави здійснювати масштабні інвестиційні й соціальні проекти, ступені соціального захисту найманих працівників, а також ефективному використанні природних і фінансових ресурсів країни. Таким чином, системна програма діяльності із детінізації економіки має стати окремим напрямком антикорупційного прориву. [1]

Основними суб’єктами бюджетного планування, законодавчої діяльності та виконавцями даної сфери є:

Верховна Рада України;
Кабінет Міністрів України;
Міністерство фінансів України;
Державна податкова адміністрація;
Державна митна служба України;
Правоохоронні органи: МВС, СБУ, Генпрокуратура;
Рахункова палата;
Голова КРУ.

Робота значної частки бізнесу й населення у тіньовій економіці України викликана повсюдним проникненням корупції, що дозволяє обійти або повністю нейтралізувати функції держави з керування економікою (у свою чергу, тіньова економіка сама підживлює корупцію й значно ускладнює боротьбу з нею); високим ступенем оподатковування легального сектору економіки; незакінченістю реформ у сфері впровадження сучасних ринкових механізмів, що регулюють відносини між бізнесом і державою, а також функціонуванням економіки кримінального світу.

Першочергові заходи. Зменшенню рівня тіньової економіки в першу чергу буде сприяти боротьба з корупцією, підвищення переваг легальної роботи, відкритість інформації про бюджети, прибутки та витрати, розвиток приватного сектора й громадянського суспільства тощо. Також необхідно створити належні умови роботи органів влади, діяльність яких буде повністю відкритою для населення України.

Серед основних заходів у цьому напрямку передбачається:

Зниження податкового навантаження на підприємства та населення й одночасне посилення відповідальності за несплату податків.
Ліквідація складних та непрозорих схем оподаткування, ліквідація непотрібних або зміна неефективних адміністративних і регулятивних функцій держави, що породжують ухилення від оподаткування; позбавлення надмірного втручання влади у справи бізнесу, забезпечення дієвої системи відшкодування матеріальних та моральних збитків, завданих суб’єктам господарювання у результаті некомпетентності окремих представників держави.
Впровадження нових норм закону з метою захисту прав легальних власників (враховуючи державу).
Реформування системи оплати праці, яка унеможливить практику надавання зарплати «у конвертах»; створення інформаційних центрів при всіх соціальних службах та пенсійному фонді, з яких будь-який громадянин зможе дізнатися про нараховані йому кошти, розмір пенсії, яка йому належить тощо.
Розширення практики анкетування підприємств з метою виявлення: кількості зайнятих тіньовою діяльністю та їх прибутків; причин існування тіньового сегменту в економіці, прийнятих для респондентів умов легалізації їх діяльності; органів та окремих осіб державної влади, причетних до корупції; існування контактів та взаємодії із організованими злочинними угрупуваннями.
Ліквідація вільних економічних зон (ВЕЗ), які виробляють товари та послуги для внутрішнього ринку.
Ліквідація ПДВ, система якого широко використовується для завдання збитків бюджету держави шляхом використання незаконних схем компенсації.
Розробка та прийняття законодавчих норм з метою легалізації фізичними особами неоподаткованих прибутків та заощаджень за період з 1990 до 2005 р.р., окрім випадків, пов’язаних з тяжкими карними злочинами.
Проведення інформаційних кампаній у ЗМІ про заходи держави у боротьбі з тіньовим сектором, про довгостроковий негативний ефект отримання заробітної плати без сплати соціальних відрахувань і про переваги роботи в легальному секторі економіки для бізнесу.
Забезпечення на законодавчому рівні оприлюднення переліку усіх функцій та послуг, які має надавати будь-який чиновник населенню; інтернет-портали органів державної влади стануть дзеркалом цього органу і відображатимуть усю діяльність керівників відомства та самого органу загалом.
Зміни до Кримінального кодексу щодо визначення сфер “кримінальної економічної діяльності”, “кримінального капіталу”.
Масштабне наукове вивчення природи тіньової економіки, її структури, мотивів, методів, та вироблення рекомендацій щодо їхнього усунення.
Приблизний склад початкових цільових показників, що відображають рівень досягнення цілей у боротьбі з корупцією та детінізацією економіки.
Середній розмір сукупних витрат юридичної особи на подолання бар’єрів входження на ринок і провадження діяльності.
Експертна оцінка рівня детінізації економіки країни.
Наповнення Інтернет-порталів органів вдали інформацією про посадових осіб (експертна оцінка);
Кількість ліцензійних видів економічної діяльності.
Співвідношення урядових дотацій і власних засобів у бюджеті органів місцевого самоврядування.
Час, необхідний для реєстрації суб’єкта господарювання.
Співвідношення «білої» та «сірої» складової у винагороді найманих працівників приватних компаній.
Кількість звернень громадян до правоохоронних органів зі скаргою на корупційні дії;
Кількість громадських звернення до call-центрів за телефонами гарячої лінії.
Оцінка суспільством корумпованості влади, за даними Transparency International.
Рейтинг країн за індексом сприйняття корупції. [16]

За даними уряду, 39% економіки України перебуває зараз у тіні. За оцінками експертів, тонізація економіки складає 50-60%. Ці дані свідчать про те, що тіньова економіка є досить поширеним явищем у економіці України. Це негативно позначається на надходженнях до бюджету, здатності держави здійснювати масштабні інвестиційні й соціальні проекти, ступені соціального захисту найманих працівників, а також ефективному використанні природних і фінансових ресурсів країни. Тобто, можна судити про те, що явище тіньової економіки є одним із багатьох причин економічної кризи в Україні. Подолання проблеми тіньової економіки може різко підняти рівень коштів у бюджеті, тим самим Україна зможе подолати економічну кризу, в якій вона зараз перебуває.

Інтенсивна політика щодо детінізації економіки може вивести Україну на новий рівень економічних відносин і прискорити темпи євроінтеграції та вступу України в ЄС.

Водночас треба підкреслити, що висока питома вага тіньового сектора в господарському комплексі України пов’язана не лише із методами його кількісної оцінки, але й визначенням власне об’єкта аналізу та дискусії. Наведене вище визначення тіньової економіки хоча й визнається більшістю фахівців, але через свій узагальнений характер допускає включення до цієї категорії досить широкого переліку сфер та видів конкретної діяльності. В результаті у конкретних ситуаціях різні фахівці можуть по-різному тлумачити змістовне наповнення поняття “тіньова економіка”.

Багато дослідників виділяють наступні структурні компоненти тіньової економіки. Вагомою складовою тіньового сектора вважають так званий “чорний ринок” (або “кримінальну економіку”), що тісно пов’язаний із сферою грошового обігу і виникає внаслідок шахрайства, розкрадання, рекету, проституції, наркобізнесу, незаконних валютних операцій тощо. Іншою складовою тіньового сектора господарства країни є так звана “паралельна економіка”, що більшою мірою, ніж “чорний ринок”, пов’язана із сферою виробництва.

На думку більшості експертів з проблеми тіньового сектора в економіці України, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули “неофіційні” готівкові розрахунки за різноманітні “послуги” (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекції тощо).

Прояви «тіньової» економічної діяльності спостерігаються майже на всіх етапах організації і здійснення господарювання, мають свої специфічні особливості, що обумовлює зважений диференційований підхід до вирішення проблем «детінізації», актуалізує необхідність удосконалення комплексу господарсько-правових, адміністративно-правових і кримінально-правових способів, спрямованих на запобігання «тінізації» економіки.

Для запобігання «тінізації» економіки при безпосередньому здійсненні господарської діяльності необхідно:

— удосконалити механізм кредитування та систему відкриття розрахункових рахунків;

— розробити методику контролю і виявлення недержавних фінансових фондів і компаній, створених на комерційній основі і діючих з метою залучення коштів у «тіньовий» обіг.

Викорінити тіньову економіку повність і безповоротно буде досить складним і тривалим процесом, проте він допоможе підняти світовий рівень економіки на зовсім новий рівень.

Тіньова економіка в Україні— результат системної кризи економіки, що виникла через невідповідність методів здійснення ринкових перетворень. Поширення тіньової економіки в Україні відбулося на базі руйнації діючих розподільних відносин і побудови нових, які істотно порушили встановлений баланс інтересів суб’єктів економіки, мотивацію ефективного господарювання.

За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектору економіки України за підсумками 2012 року становить 36% від офіційного ВВП. За попередніми оцінками, державний бюджет України, в результаті збільшення тіньового сектору, у 2013 році може недоотримати понад 100 млрд. грн.

Від самого початку перехідного періоду Україна в числі інших країн світу зіткнулася з проблемою тіньової економіки – не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами. Оцінки масштабів тіньової економіки в Україні коливаються у межах від 40 до 80 % валового внутрішнього продукту (ВВП) залежно від методу оцінки (наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії). [7]

Іншою складовою тіньового сектора господарства країни є так звана “паралельна економіка”, що більшою мірою, ніж “чорний ринок”, пов’язана із сферою виробництва.

Сектор домашніх господарств – у ньому товари (послуги) виробляються (надаються) лише для потреб споживання виробників та їхніх сімей. В Україні до цього сектора фахівці відносять, наприклад, роботу дрібних виробників на приватних, присадибних та орендованих ділянках. Водночас у документі органів державної та місцевої влади та управління, у ЗМІ і навіть у масовій свідомості цей сектор, як правило, не асоціюється із поняттям “тіньова економіка”.

“Неформальний сектор” представлений дрібними виробниками, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, власниками малих приватних підприємств, селянами-фермерами та іншими суб’єктами малого бізнесу. У сфері якого – легального чи тіньового – бізнесу функціонуватиме представник цього сектора залежить від цілого ряду умов (податкової політики держави; наявності пільг щодо фінансової підтримки малого бізнесу; стабільності національного законодавства; загального рівня розвитку товарно-грошових відносин в країні; криміналізації суспільства тощо). За несприятливих умов господарювання дрібний бізнес швидко переходить у “тінь” і може залишатись там тривалий час. По суті, нерідко один і той самий суб’єкт підприємництва одночасно функціонує у легальному та нелегальному режимі, пропонуючи споживачам товари, режим обігу яких не обмежено законом і не заборонено (як, наприклад, зброї та наркотиків). Найпоширенішими формами правопорушень у цій сфері є різноманітні механізми ухилення від офіційного обліку підприємницької діяльності та від сплати податків.

До “прихованого сектора” національного виробництва (як складової “паралельної тіньової економіки”) дослідники відносять середні та великі промислові підприємства, а також монопольні об’єднання. Як вважають деякі фахівці, особливість тіньової діяльності юридичних осіб у цьому секторі полягає не стільки у прямих порушеннях чинного законодавства (таких, як несплата податків з результатів легальної економічної діяльності або декларування на митниці неправильної ціни при експортно-імпортних операціях), скільки у проведенні операцій, не заборонених українським законодавством (таких, як бартерні угоди, діяльність у межах офшорних зон і податкових гаваней).

Правильність цього твердження неможливо ані заперечити, ані підтвердити, оскільки репрезентативна загальнодержавна статистика тіньових операцій в принципі не існує. Однак узагальнення думок експертів і повідомлень у ЗМІ з цього приводу дає змогу висловити деякі зауваження.

Перш за все зазначені вище прямі порушення законів у підприємницькій практиці можуть поєднуватись, переплітатись із здійсненням операцій, не заборонених законом. Через недосконалість вітчизняного законодавства далеко не завжди можна чітко встановити межу між правопорушеннями і дотриманням закону. Яскравою ілюстрацією в цьому плані може слугувати спір щодо законності купівлі акцій ЗАТ “Оболонь”, ІК “Кармет Інвест” в інтересах ЗАТ “Сармат”, який хоч і тягнеться вже кілька років, але не розв’язаний у судовому порядку ще й до сьогодні. Цей випадок є яскравим прикладом відсутності в українському законодавстві спеціального закону, який би регулював діяльність акціонерних товариств, на необхідності прийняття якого наголошують фахівці. До речі, у Росії такий закон було прийнято ще наприкінці 2005 р.

По-друге, недосконалість вітчизняного законодавства нерідко підтримується штучно через “тіньову” лобістську діяльність груп впливу.

Найбільше в цьому зацікавлений супервеликий бізнес (за визначенням завідувача відділу соціологічної експертизи Інституту соціології Ю.Саєнка), що тісно пов’язаний з владними структурами й впливає на механізм прийняття рішень не лише на регіональному, а й на державному рівні. Тому цілком закономірно, як стверджує Ю. Саєнко, що національний тіньовий бізнес працює на принципах соціальної змови, тобто домовленості укладаються в обхід закону. Природним наслідком такої ситуації є поширення корупції в органах державної та місцевої влади та управління. [15]

На думку ряду аналітиків, одне з призначень тіньової економіки якраз й полягає у забезпеченні безпеки нагромаджуваного капіталу. Тому цілком закономірно, що, за даними соціологічних досліджень, кожна п’ята бізнес-структура в Україні надавала на останніх виборах фінансову підтримку тим чи іншим кандидатам у депутати. [17]

У цілому ж, якщо зробити спробу комплексно розглянути проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об’єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

високі податки і нерівномірність податкового навантаження;
недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього;
повільні й непрозорі приватизаційні процеси;
втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб’єктів господарювання;
корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Саме ці чинники багато в чому визначають конкретні механізми функціонування тіньового сектора української економіки на сучасному етапі.

Перш за все, зацікавлені фінансово-політичні групи прагнуть легітимізувати свій фактичний контроль над підприємствами через їх офіційну приватизацію. Водночас стрімко зростає інтерес супервеликих підприємницьких структур до найпривабливіших об’єктів приватизації, що обіцяє загострення конкурентної боротьби за право приватизації цих об’єктів, у тому числі і з використанням “сірих” тіньових механізмів.

По-друге, зростає значення різноманітних схем бізнесу, що дають змогу накопичувати тіньовий капітал у наймобільнішій, найліквіднішій формі – у формі грошових активів. Це автоматично веде до підвищення ролі банків та інших фінансових установ у процесі функціонування тіньового сектора вітчизняного господарського комплексу. [1]

Для формування ресурсної бази всієї тіньової економіки виключне значення мають різноманітні операції на товарних ринках, оскільки саме вони надають основне товарне покриття для тіньових фінансових ресурсів, забезпечуючи таким чином товарно-грошовий обіг тіньового сектора вітчизняного господарства.

До того ж для тіньових операцій на товарних ринках характерні велика розгалуженість та ієрархічна структура, участь в них багатьох дрібних суб’єктів (представники малого бізнесу, наймані працівники, офіційно безробітні тощо).

Тому, враховуючи різноманітність та складність товарно-грошових операцій, далеко не завжди всі сумнівні випадки можна однозначно віднести до тіньового сектора.

Складна ситуація в паливно-енергетичному комплексі. Так, за даними МВС, в результаті комплексного відпрацювання співробітниками цього міністерства нафтогазової галузі країни викрито понад 1,3 тис. корисливих злочинів, з яких 937 – тяжкі та особливо тяжкі. Сума матеріальних збитків, завданих злочинними діями, становить понад 20 млн грн. [17]

Високі ціни на металобрухт, особливо брухт кольорових металів, у розвинутих країнах є потужним стимулятором до формування та функціонування розгалуженої мережі злочинної діяльності саме в тих галузях економіки, де економічно вигідна крадіжка металів. Тривожні сигнали надходять з усієї України. У контексті зазначеного вище цілком закономірно, що за даними МВС, кожна 10-та крадіжка державного чи колективного майна в Україні скоюється з об’єктів “Укртелекому”. Понад 10 тис. заяв минулого року надйшло до правоохоронних органів з приводу крадіжок та розкрадань дроту, кабельно-провідникової продукції, розукомплектування та виведення з ладу АТС, телефонів-автоматів, іншого цінного обладнання. Прямі збитки від цих злочинів становлять понад 5 млн грн. Локальна минулорічна пожежа на одній із АТС м. Запоріжжя, за повідомленнями менс-медіа, завдала втрат місцевим металургійним підприємствам, які впродовж декількох днів були позбавлені зв’язку, на десятки мільйонів гривень. До того ж стан відшкодування збитків надзвичайно низький: із зафіксованих 5 млн грн повернено лише трохи більше 180 тис. Основна причина – несвоєчасне повідомлення про факт агресії щодо об’єкта зв’язку і неякісне розслідування (або як природний наслідок першого, або ж як незалежний фактор, що гірше). Причому офіційно зареєстровані факти крадіжок чорних і кольорових металів – лише “верхівка айсбергу” цього злочинного бізнесу. [12]

Значне місце серед тіньових операцій на товарних ринках, до того ж часто із помітним елементом суто кримінальної діяльності, посідає незаконна торгівля автомобілями. Її висока прибутковість базується на тому, що правопорушники намагаються уникнути сплати високих імпортних тарифів на ввіз в Україну автомобілів. Висока прибутковість є потужним стимулом до постійного вдосконалення злочинних схем імпорту машин, про що свідчить наступний приклад. Працівники Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України у Волинській області отримали оперативну інформацію й одночасно провели два санкціонованих обшуки у помешканнях, що належать громадянину К. В одному із сіл Рожищенського району за місцем проживання підозрюваного було вилучено пістолет ТТ і 33 набої до нього. А в Луцькому районі, де він купив ділянку з будинком, було знайдено повний набір підроблених штампів, печаток, бланків митних декларацій, сертифікатів відповідності, технічних паспортів, свідоцтв про реєстрацію, талонів технічного огляду, комплект нових номерних знаків для автомобілів, комп’ютерну техніку, тобто повний набір усього необхідного для нелегального розмитнення транспортних засобів і незаконної постановки їх на облік. [2]

Нині ще належить з’ясувати, скільки було незаконно поставлено махінаторами на облік автомобілів і видано свідоцтв. Наразі проводиться експертиза комп’ютерної бази даних, встановлюється коло осіб, які користувалися такими кримінальними послугами. А схема була приблизно такою. Як повідомив перший заступник начальника слідчого управління МВС в області підполковник міліції П.Іванишин, із-за кордону передавалися номери кузова і двигуна іномарки на Волинь. Тут виготовлявся підроблений вітчизняний технічний паспорт, отримували комплект державних реєстраційних номерних знаків, з якими і їхали на Захід. Там прикріплювалися волинські номери, і машина вільно в’їжджала через кордон і митницю в Україну. Робилося все так, нібито це авто свого часу вже виїжджало за кордон. У такий спосіб ділки діяли в обхід обов’язкових платежів.

Візуально виявити підробку практично неможливо. Потрібна ретельна експертиза, адже фальшивки виготовлялися на високому рівні із застосуванням сучасних технологій. Зрозуміло, що діяла добре організована й законспірована злочинна група з широким колом зв’язків в усіх сферах. [8]

Широкомасштабною тіньовою діяльністю відзначається сфера торгівлі товарами широкого вжитку. Це пов’язано не лише з досить високою прибутковістю цієї сфери тіньового бізнесу, а й з великою кількістю осіб, залучених до цієї діяльності. Причому останнім часом об’єктами звинувачень з боку правоохоронних органів стає не лише дрібний бізнес (що вже є традиційним), а й великі торгові підприємства.

До сфери тіньового бізнесу, що має типово мережевий характер, належать операції з нерухомістю. За оцінками експертів, наприклад, у Києві третину ринку нерухомості контролюють фірми, що об’єднують людей, які раніше називалися “чорними маклерами”, тобто працювали одноосібно. Як правило, вони працюють із власними базами даних вдома. У разі укладання угоди вони віддають фірмі ліцензійний відсоток, а основна сума залишається у них. Більшу частину фінансових потоків цього бізнесу органи державної та місцевої влади не контролюють. Водночас правопорушення у сфері операцій з нерухомістю мають місце і на підприємствах, де ця діяльність є непрофільною, додатковою. Як повідомив начальник київського відділення Фонду держмайна, минулого року ними на предмет оренди було перевірено 107 підприємств та організацій, проаналізовано 620 договорів, 580 з яких не відповідали законодавству. У результаті 57 пакетів документів були передані для розгляду у господарських судах. При цьому щомісяця 20 орендоздавачів отримують від Фонду держмайна попередження про заборгованість перед бюджетом, а суми виявлених правопорушень визначаються мільйонами гривень. [9]

Особливе місце у структурі тіньової економіки посідають порушення прав інтелектуальної власності. Ця діяльність перебуває в основному у сфері “паралельної” (некримінальної) економіки. Вона досить розповсюджена, але об’єктивна та всеосяжна інформація про її масштаби відсутня, що значною мірою пов’язано з технологією порушення прав інтелектуальної власності. Наприклад, якщо порушник використовує на своїй упаковці дещо видозмінений товарний знак відомої фірми, то довести таке правопорушення складно. Тому статистика, що існує, звичайно, неповна, хоча й відображає певні тенденції. Специфіка дотримання порушення прав інтелектуальної власності, про що свідчать розбіжності у кількості порушених та завершених справ, робить цю сферу вкрай складною для контролю й аналізу. [16]

Водночас не слід забувати, що певна частина фінансових потоків тіньової економіки в Україні формується за рахунок суто кримінального бізнесу. Наприклад, у цілому у 2006 р. органами внутрішніх справ було виявлено 14,6 тис. злочинів, пов’язаних із збутом наркотиків, у яких брали участь понад 3 тис. груп наркоділків. Для порівняння, у 2008 р. було викрито 6,6 тис. злочинів, пов’язаних із збутом наркотиків, а у 2009 р. – 9,6 тис. Звичайно фінансові потоки наркобізнесу контролюються суто кримінальними структурами, і боротьба з відмивання “брудних” грошей, отриманих від операцій наркобізнесу, є актуальною.

Іншою високоприбутковою сферою кримінального тіньового бізнесу, що отримала в Україні досить широке поширення, і до того ж часто має експортне забарвлення, є організована проституція. Про високу прибутковість експорту “живого товару” свідчить той факт, що тільки доходи подружжя вербувальників – путан до Туреччини, які діяли у Херсоні, не поступалися за обсягом торговим оборотам середньої руки комерційної фірми. Адже їх винагорода за одну експортовану секс-рабиню становила від 200 до 500 дол., залежно від віку та зовнішньої привабливості жінок. Водночас за місяць роботи у Туреччині одна путана приносила своїм “господарям” 9 тис. дол. прибутку. Що ж стосується херсонських ділків, то вони намагались інвестувати отримані ними кошти у цілком легальний бізнес. З наведеного вище прикладу видно, що організована проституція є надзвичайно мобільним видом кримінального бізнесу, який швидко орієнтується у кон’юнктурі ринку і прагне до найбільш прибуткових зон. Останні за сучасних умов представлені країнами далекого зарубіжжя. Щодо організації цього бізнесу, то він, як правило, базується на локальному або ж регіональному рівні й пов’язаний з такими видами кримінальних злочинів, як крадіжки та підробка документів, корупція тощо. Все це ускладнює його виявлення та знешкодження. Одним із ключових елементів в усьому механізмі функціонування тіньової економіки є корупція. Відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією”, корупція – це спрямування дії осіб, які уповноважені виконувати функції державних службовців, на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Активізація цього явища залежить від поганого економічного стану, непрозорого правового поля. До причин цього явища, як зазначає голова державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємства) О.Кужель, належать, наприклад, низький рівень добробуту населення, у тому числі й чиновників різних рівнів, що зумовлено невисоким рівнем заробітної плати; активне формування прошарку олігархів та заможних громадян, які накопичили капітал на непрозорих процесах приватизації та роздержавлення і примножують його, використовуючи диспропорції у доходах населення; внутрішньопсихологічні фактори, які стали критичними впродовж останніх 10 років і спонукають до дій, що призводять до зловживання. Найбільшу небезпеку становить критичний рівень корупції в органах державної влади й управління. [9]

За результатами аналізу чинних нормативних актів та відомчих інструкцій, розглянутих Держкомпідприємництвом, найтиповішими порушеннями є такі:

пряме втручання у господарську діяльність підприємців;
невідповідність нормативно-правовим актам вищої юридичної сили й відсутність державної реєстрації;
непрозорість процедур регулювання підприємницької діяльності, нечіткість і неоднозначність термінології, відсутність часових параметрів для надання державних послуг;
продукування різними органами виконавчої влади багатьох актів, які дублюють функції державного регулювання у різноманітних сферах.

Що ж стосується регуляторних актів місцевих органів виконавчої влади, то для них типовими є порушення законодавства з ціноутворення (наприклад, у регіонах, всупереч урядовим рішенням, запроваджуються граничні рівні рентабельності, торговельних надбавок тощо): запровадження додаткових, передбачених чинним законодавством платежів, які мають характер поборів; нав’язування суб’єктам підприємництва різноманітних платних послуг або відрахувань; складні й непрозорі процедури отримання ліцензій, дозволів, погоджень; встановлення різноманітних заборон на підприємницьку діяльність.

Тож існування корупції в Українській державі є невипадковим явищем, бо це об’єктивний процес, певною мірою притаманний усім країнам. Але, якщо рівень корупції зростає, відразу погіршується політична, економічна й соціальна ситуація. [7]

Характерними рисами корупції в Україні є безпосередня участь вищих посадових осіб через своїх представників у великих монопольних проектах та тотальний корупційний тиск на підприємців, які належать до малого і середнього бізнесу. Однак парадоксальність ситуації з корупцією в Україні полягає тому, що у більшості випадків, з урахуванням складності процедури розгляду подібних справ у суді, конкретні факти корупційних дій довести складно. Тому чи не найрозповсюдженішим у цьому контексті, як, наприклад, зазначалася вище при аналізі ситуації із приватизацією державного та комунального майна, є перевищення влади та службових повноважень. Водночас масова свідомість виносить свій вердикт стосовно кваліфікації тих чи інших дій, як корупційних, значно швидше, ніж судові інстанції, що за звичай враховується у політичній боротьбі. [15]

Взагалі останнім часом повідомлення про правопорушення представниками силових відомств, все частіше стають надбанням ЗМІ. Особливо це стосується дрібного підприємництва. Так, за оцінкою фахівців Держкомпідриємництва, широкого розмаху набули незаконні побори підприємців з боку державних органів. За підсумками звернень, майже половина їх (48 %) стосується вимог місцевих органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо різноманітних відрахувань на соціальні та інші потреби. Майже 17 % звернень стосуються фактів хабарництва з боку органів Міністерства внутрішніх справ і близько 5,5 % громадян скаржаться на побори з боку посадових осіб податкової адміністрації. Виявлено також факти примусових платежів, до яких підприємців змушують органи Міністерства юстиції (нотаріальна служба), Міністерства охорони здоров’я, Мінекобезпеки, Спецмонополії, Держказначейства і навіть прокуратури. [9]

Однією із форм корупції можна вважати лобіювання чиїхось конкретних бізнесових інтересів, у тому числі й у парламенті. На думку деяких депутатів прикладом цього може слугувати лобіювання у Верховній Раді Закону “Про пільговий ввіз цукру-сирцю”.

У цілому на мою думку, джерелом корупції є намагання людини, яка опинилася при владі, розширити сферу свого впливу і підкреслити свою значущість, яку при нагоді завжди можна перевести в матеріальний еквівалент. А з наближенням президентських виборів такі намагання посилюються і стають більш організованими. Наведені вище приклади – лише мала частка того, про що свідчить преса, не кажучи вже про факти, які взагалі не стають надбанням громадськості. [2]

Список використаних джерел

В.О.Мандибура «Тіньова економіка як об’єкт системного наукового дослідження» / Київ, 2005 р.
Кужель О. «Корупція і розвиток малого бізнесу. Економіка і прогнозування.» / Київ, 2002 р.
Княжанский В. «Лёгкие деньги» /Москва: День, 2003 г.
Рябченко А. «Всех не купят», Беседу вела Герасимова Е. / Киев: Деловая Украина, 2003 г.
Антипов В.І. «Тіньова економіка та економічна злочинність: світові тенденції, українські реалії та правові засоби контролю (теоретико-методологічне узагальнення).» / Вінниця: ДП ДКФ, 2006 р.
Білорус О. «Глобалізм і тіньова економіка» / Економічний Часопис-XXI, 2005 р.
Варналій З.С. «Проблеми протидії легалізації доходів злочинного походження у контексті фінансової безпеки України» / Фінанси України, 2003 р.
Гега Т.П. «Проблеми протидії “тіньовій” економіці в Україні» // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). / 2004 р.
Дорошенко А. «Тіньова економіка — одна з найбільших проблем» / «Урядовий кур’єр» 16.02.2005.
Знаменський Л.Г., Горпиненко А.Є., Титов О.В., Кузьміна С.А. «Класифікація прояві

Рекомендую:

Законы о аудиторской деятельности.... При подготовке законов,  касающихся аудиторской деятельности и бухгалтерского учета, специалисты предлагают использовать  Закон Российской Федерации “...
Україна може стати частиною єдиного з Росією еконо... Україна не виключає можливості приєднання до Митного союзу в рамках Єдиного економічного простору, створюваного Росією, Білоруссю і Казахстаном. Про ц...

Бізнес Імпорт / Аудит / Дослідження / Облік / ООН / Україна / Університет /