14.11.2015 - orbk.net

Як ми не стали наркоманами?

Поділитися:

детиЩо таке конференція про наркотики і з чим її їдять, я не знала, аж поки одного чудового ранку всіх бажаючих замість уроків повезли в Солт Лейк Сіті.

Навіщо взагалі потрібний подібннй захід у штаті, де всі мормони? і не те що не палять — чаю не п’ють. Припустимо, лише припустимо, що я запеклий наркоман чи ж вирішила спробувати, невж е можна буде змінити мене за якийсь робочий день? Адже, якщо я собі в голову щось втовкмачу, мене ніхто не зупинить, і потім, чому це я повинна стати наркоманкою після однієї-єдиної спроби? Я що — не доросла людина, не зможу сама собі дати раду? А якщо чесно, єдине, що мене до цього часу стримує,— страх, що, почавши, не зупинюсь вчасно.

Отже, ми приїхали, вийшли з автобусів, одержали програму. На початку — нудно iнформаційна частина у величезному спортивному залі, що закінчилась підняттям прапора і виконанням гімну,— церемонія, яку так палко люблять американці. Потім усі розбрелись по малих студіях. Слухали виступи лікарів, розповіді наркоманів, вступали в дискусії, сперечались, чи такий уже шкідливий алкоголь. Такі ж учні, як ми, проводили ігри і тести. Мені здається, що я до цього не усвідомлювала весь жах дійсності.

Що може бути гірше, ніж розуміння того, що ти падаєш униз, що відчуття міри втрачено і ти не здатний контролювати свої власні вчинки. Знати, що обманюєш себе, і все одно казати: «Сьогодні востаннє. Захочу і кину, раз плюнути». Слухати деякі історії було нестерпно боляче, страшно. Важко повірити в те, що сімнадцятирічний хлопчисько так багато пережив. Бажання допомогги комусь виникло само собою. Мої друзі і я залишили свої телефони і адреси, організатори конференції пообіцяли зателефонувати нам, щойно знайдуть піходящу роботу.

Під час Дженніфа, Джошуа, Мішель, Раней і я вирушили шукати ресторанчик, щоб перекусити. Всі кафе, бари і забігайлівки, що знаходилися поблизу, виявились зайнятими — підлітки на конференцію прибули з усього штату.

Витративши цілу годину, ми, нарешті, змогли пообщатися. Так як, чесно кажучи, ми досить стомились, то назад не поспішали і запізнились ще на дві лекції. Замість цього вирушили грати в хованки до магазину, а потім влаштували маскарад, приміряли — кому що личить. Знаєте, а жити можна дуже весело і без наркотиків.

Історії життя «Однокласник».

Суспільство бари / кафе / конференція / мормони / Наркомани /