18.09.2017 - orbk.net

Психологічні передумови виникнення психоневротичних порушень.

Поділитися:

О. Ю. Геречко. (Психолог Аспірант).

У статті здійснено аналіз психологічних передумов виникнення і динаміки невротичних розладів. Розкрито психологічні механізми впливу невротичних розладів на емоції та поведінку людини.

Ключові слова: психотравма, невротичний розлад, невроз, екзогенії, акцентуація характеру, неврастенія.

Summary. The consideration of the problem of the psychic preconditions of the neurotic frustrations origin and dynamic in the scientific psychological, pedagogical and medical literature is analyzed. The typological features of the neurotic frustrations origin at a teenager age, their main kinds and definite psychological mechanisms of preventing their destructive influence are accented.

Key words: psycho-trauma, neurotic frustration, neurosis, exogenous, character accentuation, neurasthenia.

Психологічні передумови виникнення психоневротичних порушень були і залишаються в активі досліджень багатьох вчених. У науковій літературі в більшості випадків характеристики невротичних розладів подаються таким чином, що психологічні передумови розладу завуальовуються або детальними поясненнями їх психіатричної клініки, або патопсихологічними описами ступеня порушень структури особистості [5; 6; 7; 8; 9]. Пояснення невротичних розладів під таким кутом зору утруднює можливість простежити домінуючу функцію психічних чинників у їх виникненні і проявах. У зв’язку з цим дослідження власне психологічних передумов виникнення психоневротичних порушень є актуальним. Наукове значення цього дослідження полягає у виявленні додаткових психологічних чинників, які становлять передумови виникнення невротичних розладів у людей. Узагальнені результати дослідження можуть бути використані під час роботи практичних психологів та психотерапевтів, а також при проведенні психолого-психіатричних експертиз в юриспруденції. Загалом учення про невротичні розлади характеризується двома тенденціями. Одні дослідники виходять з визнання детермінованості невротичних феноменів певними патологічними механізмами біологічної природи, хоча і не заперечують ролі психічної травми як пускового механізму і можливої умови виникнення захворювання. Психотравма при цьому є однією з можливих і рівноцінних екзогеній, що порушують гомеостаз.

Наприклад, в 40-х роках минулого століття з’явились перші наукові емпіричні дослідження, які доводили, що 50% осіб, в яких був діагностований невротичний розлад (невроз), мали обтяжливу спадковість нервово-психічними захворюваннями батьків. Наведені факти створили передумови появи гіпотези про те, що загальна схильність до розвитку невротичного розладу спричинена появою невротичних симптомів в умовах, коли дана особа піддавалася стресу [4, 242]. Друга тенденція у вивченні природи невротичних розладів полягає у припущенні, що вся їх картина може бути виведена з одних лише психологічних механізмів. Прихильники цього напряму вважають, що фактори соматичного характеру не є принципово істотними в розумінні клініки й терапії невротичних станів.

Особливий внесок у вивчення психогенних захворювань зроблено австрійським вченим З. Фрейдом, який сформулював нову модель для чисто психічних хвороб. Основна думка в моделі Фрейда полягає в тому, що розлади можна пояснити лише психічним дефектом, наявним в самому індивідові, який лежить не у фізичній, а в психічній сфері і викликаний якимсь не пропрацьованим конфліктом. В подальшому даний підхід був суттєво розширений і доповнений представниками неофрейдизму – вченими К. Хорні, Е. Фроммом, Г. Салліваном [10, 65–74], які пояснювали виникнення невротичних розладів не патогенним впливом витісненого сексуального потягу, а конфліктом між культурою суспільства, самосвідомістю та іманентними внутрішніми психічними силами. Радянські науковці А. В. Петровський та М. Г. Ярошевський [11; 17] під поняттям «неврозу» розуміли нервово-психічне захворювання, психогенне за своєю природою, в основі якого лежить непродуктивне і нераціональне вирішення протиріччя між особистістю і важливими для неї сторонами діяльності, котре супроводжується виникненням болісних переживань невдачі, незадоволених потреб, недосяжності життєвих цілей, непоправності втрати і таке інше. Особливості психогенних факторів і психогенезу, а також специфіка зв’язку окремих форм неврозів з певними типами акцентуацій характеру відображені у працях вчених Б. В. Зейгарник [3, 6–17] та А. Є. Лічко [9, 57–63]. Вивченню залежності глибини невротичного розладу від характеру психотравмуючої ситуації присвячені роботи В.М. Блейхера та Л. Ф. Бурлачука, діагностиці ранніх проявів психоневротичних розладів присвятив свої дослідження Б. С. Братусь [1, 9].

Разом з тим, дотепер питання зумовленості невротичних розладів переважно психологічними чинниками залишається до кінця не вивченим, серед науковців продовжується дискусія відносно того, що має перевагу в невротичному розладі: психічне чи все ж психіатричне тло. Тому в даній статті ми поставили мету розширити наукове уявлення про психологічні передумови виникнення невротичних розладів у людей. У сучасній світовій літературі найбільшого поширення набувають концепції полі факторної етіології невротичних розладів. Признається єдність біологічних, психологічних і соціальних механізмів. При оцінці ролі того або іншого етіологічного чинника виникають істотні труднощі. Психотравматизація є однією з провідних причин невротичності, але її патогенне значення визначається найскладнішими взаєминами з безліччю інших умов (генетично обумовлений «ґрунт» і «набутий нахил»), які є результатом всього життя людини, історії формування її організму й особистості [5, 63–67]. Серед психічних факторів розладів у клінічній психології вагома роль відведена впливу соціалізації, де під цим поняттям розуміють варіанти порушень розвитку, що можуть відбуватися під впливом інших осіб чи інститутів, у число яких можуть входити різні зовнішні впливи, включаючи матеріальні фактори. Психоаналітичний підхід розглядає соціальні умови виникнення розладів через призму адаптації. Ця проблема носить двоякий характер:

по-перше, при значному порушенні психічної рівноваги біологічними чи культурно зумовленими дестабілізаторами виникає необхідність у новій адаптації;

по-друге, під впливом стійких несприятливих умов соціалізації може поступово наступити дезадаптація. В обох випадках розвиток частково порушується.

Психотравмуючі дії мають також фактори емоційної депривації, зокрема різні несприятливі умови, в яких людина повністю або частково ізольована від необхідних їй емоційних впливів (емоційної ласки, батьківського тепла, уваги, піклування) [10, 32–36]. Причиною розвитку невротичного розладу може бути відсутність інформації, що має особливе значення для цієї людини (немає повідомлення про близьких, рідних, любимих людей). Очікування неприємної події викликає нервове напруження, більше, ніж сама подія. Щоб привести до невротичного розвитку, психогенний фактор повинен бути значної сили і тривалої дії, де сила дії на психіку визначається значенням інформації для цієї людини. Взаємини між дітьми та батьками дуже часто також стають джерелом невротичного конфлікту. Особливо «небезпечним» моментом цих взаємин є відхід дитини із сім’ї для створення своєї власної. Цей процес є болісний як для дітей, так для батьків, але він безперечно необхідний, позаяк доля багатьох дорослих жінок та чоловіків, котрі вчасно не звільнились від впливу батьківської сім’ї, може скластися доволі трагічно. Молоде покоління прагне звільнитися з-під контролю дорослих, стати вільним у виборі свого майбутнього шляху в житті, дати батькам сигнал про свою самостійність. А батьки, своєю чергою, прагнуть якнайдовше втримати тісний зв’язок з молодим поколінням, щоб передати свій досвід, вберегти від життєвих неприємностей. Невротична ситуація може скластися також і від того, що дитина в сім’ї почуває себе чужою, непотрібною або небажаною (так звана «абортована дитина»), і це стає джерелом невротичних переживань, або ж дитина буде звертати на себе увагу усіма прийнятними і неприйнятними способами. Серед особистісних особливостей, що можуть сприяти виникненню невротичного способу відреагування у підлітків, варто назвати ряд акцентуацій і патологічних рис характеру. За даними А. Є. Лічко, певним типам акцентуації характеру властиві певні форми невротичних розладів.

Наприклад, дисоціативний розлад виникає на фоні істероїдної акцентуації або рідше при деяких змішаних з істероїдною типах:

лабільно-істероїдному,

істероїдно-епілептоїдному,

шизоїдно-епілептоїдному.

Від типу акцентуації залежать не тількиособливості клінічної картини невротичного розладу, але й вибіркова чутливість до певних психогенних чинників, оскільки очевидно, що невротична декомпенсація може бути полегшеною психотравматизацією, яка пред’являє надмірні вимоги до «точки найменшого опору» даного типу акценттуації [2, 28–39].

Однак клінічний досвід переконливо свідчить про величезне значення життєвих психологічних впливів на формування передневротичної і невротичної особи. На думку А. Маслоу, невротичні розлади часто стають результатом неможливості само актуалізації як результат відчуження людини від самої себе і зовнішнього світу. Так, зокрема, мотиви росту, які А. Маслоу назвав метапотребами, мають віддалені цілі і пов’язані з прагненням до самоактуалізації. Депривація метапотреб, на думку автора, може викликати психічні захворювання [5, 287–289].

К. Роджерс також описав ситуації, в яких неможливість само актуалізації чи блокування її вияву стають ерелом можливих невротичних порушень. Високий ступінь розходження, при якому переживання повністю не узгоджуються з «образом Я», приводять до такого рівня внутрішньої тривоги і дискомфорту, з якими людина не може справитися. У таких випадках розвивається підвищена психічна вразливість, різні психічні розлади, зокрема невротичні. Крім того, психічні розлади часто виникають як наслідок невдач, фрустрацій і міжособистісних сутичок, і, водночас, стають передумовою їх виникнення. Взаємозв’язок між цими процесами часто носить характер замкненого кола: конфлікти призводять до невротизації, а остання провокує нові конфлікти. При невротичних розладах відбуваються порушення у психологічній сфері людей, які мають певну схильність, а травматизуючі зовнішні чинники провокують виникнення психічного захворювання.

Крім спадкового фактора, істотний вплив на стан психіки має навколишнє середовище. Зовнішні чинники, у тому числі й ті, які безпосередньо не впливають на розвиток патологічних процесів, можуть формувати схильність до хвороби, сприяти її виникненню під впливом провокуючої дії, якою може бути і гостра хронічна травма, і хронічний стрес. Ситуація постійної або часто повторюваної эмоційної і розумової напруги, психологічного стресу провокує різні відхилення у психічній діяльності і фізіологічних функціях організму, які умовно можна розділити на дві групи – субклінічні й клінічні. Субклінічні – це психічні порушення, з якими людина звичайно справляється сама, без допомоги психіатра, психотерапевта чи клінічного психолога.

Клінічні – це більш виражені розлади, при яких необхідна допомога вищезазначених спеціалістів. При субклінічному реагуванні на психологічну травму відбувається своєрідна захисна психологічна перебудова, яка називається психологічним захистом. Цей механізм має на увазі зміну в системі психічних цінностей, спрямовану на нейтралізацію та усунення негативної дії психологічної травми, запобігання розвитку хворобливих відхилень у психічній та фізіологічній діяльності організму, чим людина сама себе лікує. Варіанти психологічного захисту можуть бути різними залежно від виду психологічної травми і характеру самої людини.

При невротичній реакції в картині особистісних порушень на першому місці виявляються розлади, зумовлені особливостями темпераменту. До таких первинних особистісних особливостей можуть бути віднесені підвищена афективність хворого на дисоціативні розлади, тривожність і ригідність обсесивного стану, підвищена виснажуваність хворого на неврастенію. Проте самі по собі ці особливості можуть бути причиною лише короткочасної невротичної реакції, що розвинулася у важкій психотравмуючій ситуації. У даному випадку можна говорити не стільки про психогенну, скільки про емоційногенну ситуацію.

Найбільш розповсюдженою формою невротичних розладів є неврастенія. Клініка неврастенії складається з симптомів підвищеної нервової збудливості, з одного боку, і виснажиливості – з іншого, причому в одного хворого можуть переважати симптоми підвищеної виснажливості, а в іншого – симптоми підвищеної збудливості [1, 38]. В етіології неврастенії в осіб підліткового віку, як підтверджують дослідження в клініці, основна роль належитьдовготривалим або навіть хронічним психотравмуючим ситуаціям, найчастіше пов’язаним із конфліктною ситуацією в сім’ї (систематичні сварки між батьками, конфлікти, обумовлені алкоголізмом батьків, ситуації, пов’язані з розлученням батьків). Згідно з даними досліджень науковця А. І. Захарова (1976 р.), на виникнення неврастенії в дітей та підлітків впливає неправильний підхід батьків до виховання, зокрема надмірні вимоги й заборони, які перевищують можливості дитини [8, 74].

Порушення сну є одним з найчастіших симптомів неврастенії. З настанням ночі особи, в яких наявна ця форма розладу, повні уявлень про події минулого дня, довго не можуть заснути, думки їх повертаються до найдрібніших і неістотних подій минулого дня. Вони хочуть спати, але не можуть заснути впродовж багатьох годин. Заснувши, вони згодом прокидаються від найменшого шуму чи звуку і вже не можуть заснути знову. Сон у них поверхневий, тривожний і з великою кількістю сновидінь, частіше неприємного змісту, що не дає звичного почуття бадьорості й відпочинку. Впродовж дня такі люди залишаються млявими і сонливими. Названі симптоми підвищеної нервової збудливості у того ж самого хворого переплітаються з симптомами надмірної нервової виснажуваності, що виявляється в легкій стомлюваності в роботі, нестійкості, швидкій виснажуваності уваги, малій інтелектуальній продуктивності. Хворим важко зосередитися на звичному занятті, думки швидко перебігають, не утримується зміст прочитаного. Це викликає в хворого впевненість, що він «втратив пам’ять», що він не зможе більше працювати, через що хвилювання і неможливість зосередитися на триваліший час ще більше посилюється. У співбесіді з хворим виявляється важкість передачі в хронологічній послідовності дат особистого і суспільного життя: хворі забувають дати основних подій, імена знайомих [12, 87].

Серед множини інших форм невротичних розладів в площині нашого дослідження заслуговує цільового аналізу така його форма, як реакція на важкий стрес і порушення адаптації. Дана група розладів відрізняється виразною екзогенною природою, причинним зв’язком із зовнішнім стресором, без дії якого психічного порушення не було б. Типовими важкими стресорами є бойові дії, природні та транспортні катастрофи, нещасні випадки, присутність при насильницькій смерті інших людей, розбійний напад, тортури, зґвалтування, пожежа. Розвиток розладу визначається дією ряду факторів: інтенсивністю стресу, соціальною ситуацією, в котрій він діє, особливостями особистості жертви та її біологічною вразливістю. Разом з тим, типовий для конкретної людини рівень порушень психічної рівноваги в основному зумовлений її особистісними характеристиками і визначає вірогідний діапазон ризику вразливості людини тією чи іншою формою розладу; викликається різними психо-, сомато- і соціогенними чинниками. При високому рівні невротичності в особи, як правило, спостерігається виражена емоційна збудливість, що продукує різні негативні переживання (тривожність, напруженість, стурбованість, розгубленість, дратівливість). Безініціативність цих осіб формує переживання, пов’язані з незадоволенням бажань. Їх егоцентрична особова спрямованість виявляється як у схильності до іпохондричної фіксації на неприємних соматичних відчуттях, так і в зосередженості на переживаннях своїх недоліків. Це, своєю чергою, формує відчуття власної неповноцінності, утрудненість у спілкуванні, соціальну боязкість і залежність. При слабких проявах невротичних розладів відмічається емоційна стійкість і позитивний фон основних переживань (спокій, оптимізм). Оптимізм та ініціативність, простота в реалізації своїх бажань формують відчуття власної гідності, соціальну сміливість, незалежність, легкість у спілкуванні. Таким чином, до психологічних чинників, які є передумовами виникнення невротичних розладів, належать порушення закономірностей соціалізації особистості, переживання нею різних видів психічної депривації, неправильна побудова стосунків у сім’ї, між батьками і дітьми, труднощі адаптації людини до наявної соціальної дійсності, мінливих ринкових умов, системних криз, інші життєві виклики, які мають місце в українському суспільстві, зокрема відсутність умов самореалізації ісамоактуалізації, безробіття, несправедливість, наявність подвійної моралі у суспільних стосунках, високий ритм суспільного життя і його емоційна насиченість. Подальшого дослідження потребують механізми впливу кожного фактору суспільної дійсності на виникнення і розвиток невротичних розладів у людей, а також засоби психологічного захисту від таких впливів.

У статті здійснено аналіз психологічних передумов виникнення і динаміки невротичних розладів. Розкрито психологічні механізми впливу невротичних розладів на емоції та поведінку людини.

Ключові слова: психотравма, невротичний розлад, невроз, екзогенії, акцентуація характеру, неврастенія.

Summary. The consideration of the problem of the psychic preconditions of the neurotic frustrations origin and dynamic in the scientific psychological, pedagogical and medical literature is analyzed. The typological features of the neurotic frustrations origin at a teenager age, their main kinds and definite psychological mechanisms of preventing their destructive influence are accented.

Key words: psycho-trauma, neurotic frustration, neurosis, exogenous, character accentuation, neurasthenia.

Література:

1. Братусь Б. С. Аномалии личности / Б. С. Братусь. – М.: Мысль, 1988 г. – 301 с.

2. Еникеев Д. Д. Популярные основы психиатрии / Д. Д. Еникеев. – Донецк: Сталкер, 1997 г. – 284 с.

3. Зейгарник Б. В. Патопсихология: учеб. пособие для студ. вузов / Б. В. Зейгарник. – М.: Академия, 2003 г. – 208 с.

4. Карвасарский Б. Д. Неврозы / Б. Д. Карвасарский. – 2-е изд. – М.: Медицина, 1990 г. – 312 с.

5. Клиническая психология: учебник / под ред. Б. Д. Карвасарского. –

3-е изд. – СПб.: Питер, 2007 г. – 960 с.

6. Ковалев В. В. Психиатрия детского возраста: руководство для врачей / В. В. Ковалев. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Медицина, 1995 г. – 560 с.

7. Критерії діагностики і лікування психічних розладів та розладів поведінки у дорослих: клінічний посібник. – Харків: АРСІС ЛТД, 2000 г. 684 с.

8. Леонгард К. Акцентуированные личности / К. Леонгард. – К.: Вища школа, 1989 г. – 375 с.

9. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А. Е. Личко. – Л., 1983 г. 257 с.

10. Психология современного подростка / под ред. Д. И. Фельдштейна. – М.: Педагогика, 1987 г. 357 с.

11. Ранняя диагностика психических заболеваний / под ред. В. М. Блей-

хера. – К.: Здоров’я, 1989 г. – 288 с.

12. Урс Бауман. Клиническая психология: пер. с нем. / Урс Бауманн, Майнрад Пере. – Lehrbuch Klinische Psychologie – Psychotherapie, 1998 r. – 1238 с.

Наука character accentuation / exogenous / neurasthenia / neurosis / neurotic frustration / psycho-trauma / акцентуація характеру / екзогенії / неврастенія / невроз / невротичний розлад / психотравма /