Новий Порядок обліку об’єктів культурної спадщини.

культураНовий Порядок обліку об’єктів культурної спадщини: як Міністерство культури України вирішило залишити фахівців без роботи

Ось що Міністерство культури, у сьогоднішньому складі, вирішило заявити про себе на останок (що нині є популярною політичною тенденцією) та затвердити своїм наказом новий Порядок обліку культурної спадщини в сліпій надії сподіваючись, що ми з Вами нічого не зрозуміємо: а раптом проскочить?

Не вийшло, не проскочило. Хоча в нашій країні пам’яткоохоронців-практиків налічується небагато (і зрозуміло чому – заробітна плата близько 70-80 % працівників даного напряму культури нижча за 4173 грн., але це тема вже для іншої розмови), але вони все ж таки є.

Тепер хотілося б поговорити по суті. Пам’яткоохоронна сфера для мене не нова, я більше 5 років займаюсь практикою та вивченням її тонкощів. Досить добре знаю скільки недоліків, нюансів та законодавчих недоопрацювань вона в собі приховує. І питання нормативного упорядкування вкрай важливе та необхідне.
Була приємно здивована, коли ознайомилась з інформацією про розроблений Міністерством культури України новий Порядок обліку об’єктів культурної спадщини. Але весь позитив кудись подівся буквально після перших прочитаних речень. Із кожним наступним пунктом, кожною наступною главою я відчувала все більший і більший спектр негативних емоцій. Емоції емоціями, але мені хотілося б донести до Вашої свідомості суть «великого творіння» Міністерства культури, ім’я якому – проект Порядку обліку об’єктів культурної спадщини.

Почнемо із наказу, яким затверджується Порядок, а точніше із п. 2 наказу, в якому мова йде про невключення до Реєстру тих пам’яток, які підпадають під декомунізацію. Добре. Але є невеличке питання: на пам’ятки монументального мистецтва, серед яких трапляються декомунізовані «прізвища», не розповсюджуються норми законодавства про декомунізацію. Тож, пані Мазур, скажіть будь-ласка, що з ними робити? Адже законодавство про декомунізацію набуло чинності в 2014 році, а до ЗУ «Про охорону культурної спадщини» не внесено жодних змін з цього питання. Так-так, я розумію, що Мінкульт є представником структури виконавчої влади, а зміни до законодавства вносить ВР, це все зрозуміло. Але ж ініціювати дане питання, принаймні, можна було б. Хоча, на скільки я розумію, Ваша активність триватиме щонайбільше до 21 липня, спробуйте, може ще й встигнете.

Наступним «чудо-пунктом» наказу можна вважати п. 3, в якому, крім іншого, мова йде про вимогу до Органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій переглянути переліки щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, затверджені до набрання чинності цього наказу, та затвердити їх у відповідності до Порядку обліку об’єктів культурної спадщини в строк до 31 грудня 2019 року. На перший погляд здається начебто нормальна вимога – переглянути переліки та оновити їх, але тут є досить глибокий сенс: «Який же саме?» – спитаєте ви. А все досить банально просто.

Міністерством, з невідомих причин, порушуючи свій же наказ, роками не включались до Державного реєстру об’єкти культурної спадщини, матеріали на які були опрацьовані та подані до Мінкульту тими ж обласними державними адміністраціями, але чомусь не розглянуті й сьогодні. Потім вказана документація, яка містить інтелектуальну складову, творчий вклад розробника, фінансову складову бюджету та ін. просто губиться у просторих кабінетах Міністерства. То чи не стоїть на меті вказаним пунктом наказу, «де-юре» визнати всю подану документацію «юридично застарілою», такою, що не відповідає новим критеріям, вимогам та формам, а «де-факто» зобов’язати зробити нову, у досить стислі терміни, з однієї простої причини – списати загублену документацію.

Ну і власне про сам Порядок: основна цінність будь-якого об’єкта культурної спадщини полягає в його предметі охорони – характерній властивості об’єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об’єкт визнається пам’яткою (ст. 1 ЗУ «Про охорону культурної спадщини). В Порядку, чомусь забули про предмет охорони. Збіг, неуважність, або ж такий варіант: немає предмету охорони + немає цінності = пам’ятку просто вилучити з Реєстру (ст. 15 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»).

Даний Порядок залишає поза бортом такі дорадчо-колегіальні органи як Консультативні ради з питань охорони культурної спадщини. В чому тут криється пастка? Будучи неодноразово присутньою на таких засіданнях, можу з впевненістю сказати, що члени Консультативних рад неодноразово «рятували» пам’ятки культурної спадщини від виключення, і здебільшого це стосувалось пам’яток-будинків, вигідне місце розташування яких заважало певному колу осіб здійснювати свої містобудівні амбіції.

Але найбільш недоцільною для мене стала умова, що відтепер (мається на увазі дата, коли даний Порядок набуде чинності, якщо звичайно ж набуде) займатися обліком об’єктів культурної спадщини мають виключно наукові установи, які в своєму підпорядкуванні мають докторів, кандидатів наук. Ці наукові установи будуть бюджетними чи приватними? Бо якщо бюджетними, я першою хотіла б поспостерігати за незліченною кількістю науковців та докторів, які стрімголов помчать обліковувати пам’ятки та виготовляти облікову документацію за 4173 грн. на місяць. А якщо розробниками облікової документації стануть приватні установи, які працюють за системою договорів, у відповідності до яких мають отримувати оплату. Чи готовим буде бюджет країни виділяти в необхідній кількості кошти на культуру взагалі, та облік об’єктів культурної спадщини зокрема. Дана теза для «подумати». А що не так з обліковою, яка виготовлялась досі досвідченими фахівцями? Чи ми її занадто багато зробили?

Просуваємося далі. Мені, якщо чесно, не зрозуміло, навіщо вводити до Реєстру (мається на увазі формат таблички з відповідними графами під назвою – Державний реєстр нерухомих пам’яток України) графи із власником або користувачем, грошовою оцінкою, даними про застосування приписів чи адміністративних стягнень щодо порушення пам’яткоохоронного законодавства та деякі інші сумнівні позиції. По-перше, це суперечить вимогам ЗУ «Про захист персональних даних», а по-друге, не зрозуміло, цей Реєстр, зі всіма графами, планується розмістити у вільному доступі чи лише для внутрішнього користування? Якщо у вільному доступі, то для яких цілей? Пересічному громадянину цікаво дізнатись про історію об’єкта? Чи скільки власник заплатив штрафних санкцій, чи скільки коштує об’єкт?

А зараз я б хотіла наголосити на моменті, який особисто мене потішив: Додаток 2 до Порядку – Акт стану збереження. Сам акт згодиться, але… скажіть-будь-ласка, за якою процедурою, механізмом чи формулою буде визначатись відсоткова втрата пам’яткою своєї автентичності, як це все повинно рахуватись? Чи Порядок буде прийнято, а реалізація, як завжди, буде незрозумілою? Так би мовити «чергова цукерочка» для адвокатів власників пам’яток культурної спадщини.

Приклади: який відсоток автентичності матиме будинок, в якому:
– покрівля замінена на половину;
– інтер’єр повністю змінено, але стеля залишилась автентичною;
– фасад не зруйнований, але повністю перефарбований;
– підлога у двох кімнатах має автентичну плитку;
– східці замінено, а двері у двох кімнатах збереглися автентичні.

Чи який відсоток втрати автентичності у наземної частини курганного насипу тощо.

Немає бажання заглиблюватися і в інші деталі проекту Порядку, на останок хотілося б зауважити наступне. Я далеко не перша людина, яка негативно критикує даний Порядок, і, логічно, що Мінкульт відповідає на зауваження. У відповідь на критику даного Порядку пані Мазур зазначила, що він, крім іншого, прискорить процедуру включення пам’яток до Реєстру. У зв’язку з цим у мене питання до Мінкульту: «Що заважало Вам включати об’єкти до Реєстру за старою системою?» Тільки не потрібно говорити, що вона недосконала. Так, вона недосконала, але вона точно досконаліша за пропоновану, вона працювала, чого не можна сказати про профільні відомства Мінікульту, які відповідають за розгляд питань про включення/невключення об’єктів до Держреєстру (левова частка документації не розглядається роками).

Наступним співпадінням чи не зовсім співпадінням можна назвати те, що даний Порядок був розміщений на сайті Мінкульту за такою складною схемою, що не кожен міг його знайти і проаналізувати у відведені Мінкультом строки. І це, знаєте, дивно, адже коли Міністерство видає новий норматив, чи то планує для розгляду опорний план, чи прозвітувати про досягнення Міністерства, про проведену роботу Міністра в регіонах або за кордоном, воно відразу ж анонсує таку новину на перших шпальтах. Чому з Порядком так вийшло? Чому про його громадське обговорення не було повідомлено у мережі новин Мінкульту?

Що можна ще сказати… Зараз, напевне, час такий, всі кудись поспішають, щось намагаються доробити чи підготувати базу «наступним» колегам, а може готують для себе «запасний аеродром»… Але все ж, шановне Міністерство, давайте не забувати, що Ваша місія і місія кожного пам’яткоохоронця, навіть небайдужого пересічного громадянина, є спільною – захищати культурне надбання України, захищати нашу історію, а запропонований Вами Порядок викликає сумніви щодо реалізації даних завдань, і взагалі здається таким, який суперечить загальним принципам і певним нормам пам’яткоохоронного законодавства.

Пам’яткоохоронець.