Ривок для життя. Лікування наркозалежності.

Логотип PITCHПро те, як почуватися зневаженою і безправною, опинившись за крок до смерті, Олена Курлат знає не з чужих слів. Дві вищі освіти, які отримала жінка, не стали на заваді наркозалежності.

Олена розповідає, що вперше спробувала наркотики ще тоді, коли навчалася на першому курсі філологічного факультету Донецького державного університету.

«Тепер мені зрозуміло, що мене методично і вміло «підсаджували» на небезпечні речовини. Тоді ж наївне дівчисько в мені хотіло самоствердження і вірило в казку про друзів, які можуть поглянути на світ інакше, бо не визнають встановлених рамок і обмежень», — згадує Олена

Другу, медичну, освіту жінка здобула тому, що хотіла зрозуміти, що ж відбувається з нею, і, звісно ж, вважала, що досвід допоможе їй допомогти іншим залежним людям.

«Я наркозалежна вже понад 35 років, — розповідає Олена. – Звичайно, в моєму житті були періоди, коли я повністю відмовлялася від вживання, найдовша ремісія тривала сім років. Але, як говорять наркозалежні: «наркотик вміє чекати». Моя залежність повернулася, коли я розлучилася з чоловіком, якого дуже кохала», — поділилася Олена.

У той момент вона втратила не тільки коханого, а й своє стабільне життя.

«Поступово моє життя перетворилося на існування, на нескінченну варку дуже небезпечного, але дешевого наркотику. Від нього людина буквально гниє заживо. Я розуміла, що зі мною відбувається, знала, що вживаючи цю речовину, проживу не більше півтора року, але не мала сил протистояти залежності».
Олену врятувала програма замісної підтримувальної терапії. Замість небезпечного нелегального наркотику залежна людина отримує замісний препарат під контролем лікаря.

«Я стала учасницею програми, а чоловік, який мені допомагав готувати наркотик, чомусь відмовився від лікування. Через кілька днів його не стало. Я ж вирішила, що хочу допомагати іншим людям, які опинилися в такій самій ситуації, як я. Мені було боляче дивитись на власне життя: через вживання втратила роботу на кафедрі та влаштувалася працювати сторожем на автозаправку», — розповіла Олена.

Відрадою для жінки стала волонтерська робота з ГО «Наша Допомога» в програмі PITCH (з англ. – ривок) «Партнерство заради натхнення, трансформації та об’єднання відповіді на ВІЛ». Вона покликана допомогти представникам вразливих груп отримати доступ до лікування та програм зменшення шкоди. Завдання програми доносити інформацію про необхідність дотримання прав людини медпрацівниками, співробітниками правоохоронних органів.

Олена Курлат, регіональна координаторка Всеукраїнського об'єднання наркозалежних жінок "ВОНА"«Я працюю зі споживачами ін’єкційних наркотиків, мотивую їх до участі у програмі замісної терапії. Дуже багато наркозалежних жінок, і мені хочеться достукатися до кожної з них, переконати, що змінити життя ніколи не пізно», — розповідає Олена.

Як активістка «Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» жінка регулярно проводить інформаційні зустрічі з представницями спільноти, знає про їхні страхи та потреби.
«Дуже багато жінок не отримують лікування через те, що бояться розголосу про наркозалежність та ВІЛ-позитивний статус. Вони бояться, що дітей ображатимуть у школі, що друзі будуть сторонитися їх, бояться поганого ставлення до себе. Це проблема невеликих містечок, де всі сплять, образно кажучи, «під однією ковдрою».

Олена відзначає, що для неї праця у проекті – це життя.

«Проект PITCH став для мене тим майданчиком, де мій досвід може принести користь. Я познайомилася з активістками Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» та отримала безцінні знання та однодумців. Ми змінюємо ставлення суспільства до наркозалежних жінок, боремося за те, щоб вони мали шанс змінити власне життя. Щоб на них не дивилися як на відрізаний шматок. Права людини – це про всіх».
Олена впевнена, що не всі представниці спільноти розуміють значення її роботи.

«Якби у наркозалежних в Слов’янську спитали, чим я займаюся, більшість би не пояснила. Можливо, хтось згадав би, що я допомагаю писати заяви для участі у програмі, або як я розповсюджувала гінекологічні набори, набори для пологів, тести на вагітність та одяг серед представниць спільноти. Але більшість би не відповіла, — ділиться наболілим Олена. – Проте нікого з пацієнтів замісної терапії в нашому місті не зупиняє поліція, ні в кого не забирають препарат. А все тому, що ми проводили роз’яснювальні заняття зі співробітниками поліції, розповідали про важливість замісної терапії для профілактики поширення наркозалежності та ВІЛ».

Підтримує Олену і Любов Хрипкова, очільниця організації ГО «Наша допомога» з м. Слов’янськ.
«Ми доносимо інформацію про замісну підтримувальну терапію до суспільства і до самих наркозалежних. Ми показуємо наскільки це дієвий метод лікування залежності від опіоїдів. Наприклад, на нашому місцевому телебаченні Олена давала інтерв’ю і сиділа поруч з лікарем-наркологом. Це підтвердження дієвості програми, коли лікар та пацієнт спілкуються на рівних».

Проте, як і в будь-якій справі, завжди хочеться зробити більше.

«Ми дуже хотіли, щоб кабінет видачі замісного препарату працював у м. Бахмут. Зараз залежні змушені їздити за життєво необхідними ліками до Слов’янська та Краматорська. Це час на дорогу, який би можна було витратити на працевлаштування, це кошти, які б люди могли заощадити.

Перемоги та втрати.

«Я – людина, яка живе з наркозалежністю, тому добре розумію, як складно нашому брату буває попросити допомоги у лікарів, з якою неохотою ми звертаємося до поліції та медичних установ», — розповідає Гапоненко Сергій, керівник проекту PITCH в БО «Меридіан» (м. Полтава).
Організація розвинулася з групи волонтерів, які боролися за доступність програми замісної підтримувальної терапії, не соромилися агітувати інших залежних ставати учасниками програми замісної терапії.
«Зараз у нас є ініціативні групи з сильними та впливовими лідерами та лідерками. Завдяки нашій діяльності вдалося відкрити два нових кабінети видачі замісної підтримувальної терапії в маленьких містечках. Для нас це знаково, що лікування залежності від опіоїдів доступне не лише в обласному центрі, яким є Полтава – а й у Хоролі та Лохвиці», — хвалиться Сергій.

Він розповідає, що особисто знає жінку, яка через наркозалежність була змушена змінити місце проживання. Їй довелося переїхати, заново облаштовуватися, шукати роботу, що для наркозалежної людини не так легко, тільки тому, що в її рідному містечку Полтавської області не було кабінету, де б вона могла отримати замісний препарат.

«У нас серед пацієнтів замісної підтримувальної терапії є хлопець, який їздив раз на тиждень за життєво необхідними ліками до Києва. Ви розумієте, як людина прагне жити нормальним суспільним життям, і наскільки дієва замісна терапія, — пояснює Сергій. – Людям, які живуть з наркозалежністю, потрібен цей шанс знову стати собою справжніми, незалежно від того, живуть вони у великому місті чи в селі, і відкриття нових кабінетів видачі – це перемога».

Проте перемоги рідко обходяться без полеглих.

«Дуже хотілося, щоб не було спротив програмі замісної терапії. Ми змушені були не один раз їздити, писати листи, підключати особисті зв’язки, Департамент охорони здоров’я, щоб кабінети видачі життєво необхідного препарату запрацювали. Таким чином, ми втратили три місяці. Я буду говорити без перебільшень, знаю точно, що один чоловік був би живий. Він просто не дочекався впровадження замісної терапії: сепсис, супутні хвороби і людина померла», — зітхаючи говорить Сергій.

Покарання за неіснуючий злочин.

«Я не криючись говорю, що я представниця спільноти секс-працівників. Так, я була залучена у секс-роботі, і не з чуток знаю про всі ризики цієї діяльності. Мені дуже хочеться, щоб нас перестали переслідувати за злочини, у яких нема потерпілих, у яких потерпіла лише мораль», — розповідає директорка БО «Легаллайф-Україна», Наталія Ісаєва.

Вона впевнена, що жінки наражаються на небезпеку саме через те, що перебувають поза законом.
«Нам нізвідки чекати підтримки. Дуже часто секс-працівницям закидають, що їх, ніби то, хтось примушує вести подібну діяльність. Я ж впевнена, що це свідомий вибір в певний момент життя», — пояснює свою позицію Наталія.

Завдяки участі у проекті PITCH представниці спільноти проходять тренінги, на яких вчаться комп’ютерній грамотності, вчаться формулювати власні думки.

Всеукраїнського об'єднання наркозалежних жінок "ВОНА"

«Не всі дівчата, яких ми навчили, залишаються активістками. Хтось змінює сферу діяльності, але отримані на наших курсах навички й знання допомагають їм у подальшому житті. Нам складніше донести свої думки та вибудувати мережу активісток, тому що секс-робота – це робота яку можна змінити. В різні моменти життя діяльність може змінюватись», — пояснює Наталія.

БО Легаллайф-Україна виступає саме за декриміналізацію секс-роботи.

«Зараз багато говорять про легалізацію цієї діяльності. Добре, що суспільство усвідомлює, що людину не можна карати за неіснуючий злочин. Проте ми не вважаємо, що жінка, яка опинилася в складних життєвих обставинах, якій держава не надала гідну допомогу в той момент, коли та її потребувала, наприклад, залишилася сама з маленькою дитиною, має тепер заплатити податки», — упевнена Наталія.

Співробітниці організації проводять тренінги з поліцією. Минулого року протягом двох місяців навчання пройшли 1400 співробітників поліції. На цей рік в активісток ще більш амбітні плани: навчання пройдуть 3 000 поліцейських.

Найбільша адвокаційна програма у світі.

Представників усіх названих вище організацій об’єднує те, що вони залучені до найбільшої програми в світі, яка спрямована на захист прав представників вразливих груп, — до проекту PITCH. Він реалізується в дев’яти країнах світу — Індонезія, Кенія, Мозамбік, М’янма, Нігерія, Уганда, В’єтнам, Зімбабве та Україна.

«Ми вибрали для реалізації проекту Україну, бо тут був ризик розвитку ВІЛ-епідемії. Важливою була і наявність громадських організацій, готових взяти на себе реалізацію проекту. Наша мета – це забезпечення рівного і повного доступу до послуг у сфері ВІЛ представників ключових груп, рівні та повні громадянські права для них», — пояснює Катаржина Лалак, координаторка проекту PITCH в Україні.

В Україні проект працює з 2017 року, і вже можна говорити про певні досягнення.

Завдяки його реалізації виникли дві Всеукраїнські мережі – Всеукраїнське об’єднання людей з наркозалежністю «ВОЛНА» та Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА».

«Ці дві організації відстоюють права представників та представниць спільноти, які маргіналізовані у нашому суспільстві, але їхня думка важлива для формування ефективних програм зменшення шкоди та профілактики наркозалежності. Тому для нас великий крок уперед те, що представники спільноти людей, як живуть з наркозалежністю, мають змогу впливати на прийняття рішень місцевою владою в 14 містах», — розповів Антон Басенко, менеджер проекту PITCH в Україні.

Слід зазначити, що діяльність організацій не обмежується лише представницькими функціями. Так, Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» отримало благодійну пожертву від швейцарського народу, спрямовану на протидію ВІЛ. За ці кошти були куплені та розповсюджені серед представниць спільноти тести на вагітність, оглядові гінекологічні набори та набори для пологів.

«Подібна адресна допомога необхідна, адже змінити власне життя легше, відчуваючи підтримку суспільства. Крім того, активістки «ВОНА» мотивували представниць спільноти вчасно ставати на облік у зв’язку з вагітністю та пологами та виконувати призначення лікаря. Завдяки такому підходу представниці спільноти мають змогу народжувати здорових дітей», — пояснює директорка Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» Тетяна Лебедь.

Також організація займалася розповсюдженням нового одягу серед наркозалежних жінок.

«Цей одяг безкоштовно віддала організації одна з київських фірм. Здавалося б – дрібничка. Проте наркозалежні жінки не завжди мають змогу влаштуватися на роботу аби виділити кошти на покупку речей зі свого і так обтяженого сімейного бюджету. Це піклування в дії з одного боку. З іншого – це показник готовності громадських організацій працювати з незвичними формами фандрайзингу», — розповіла Тетяна.

Хоча основна мета програми – це протидія ВІЛ, проте проект не обходить увагою і супутні захворювання. Тому важливою частиною проекту в Україні є Національна гаряча лінія з питань вірусних гепатитів.

«Дзвінки на Гарячу Лінію є безкоштовними. За час існування Гарячої Лінії прийняли тисячі дзвінків. Наші консультанти розповідали про шляхи поширення гепатитів, розповідали про те, як і де пройти діагностику і отримати лікування. На жаль, багатьом людям доводилося чекати, бо препарат не був закуплений державою в достатньому обсязі. Зараз же ситуація змінилася, регіони отримали курси. В окремих регіонах препарат для лікування гепатиту С куплений за рахунок місцевого бюджету, і це крок вперед», — упевнений Сергій Ботвін, керівник проекту PITCH в Благодійному Фонді «Надія та Довіра».

«В Україні некомерційні організації втілюють в життя складні і важливі ініціативи, у вас сильне громадянське суспільство. Проект PITCH завершується, але ми впевнені, що громадські організації, з якими ми працювали, є достатньо сильними і, сподіваюся, будуть проводити ефективний фандрайзинг. Гарним стартовим майданчиком для цього є участь у міжнародних конференціях, в яких беруть участь представники організацій з України», — переконана Катаржина Лалак.

Представниця міжнародної організації хвилюється про те, як відбуватиметься процес переходу програм зменшення шкоди від фінансування за рахунок донорів до державного фінансування.

«Я побоююсь, що фінансування зменшиться і держава у повному обсязі не підтримає міри профілактики. Громадським організаціям буде складніше проводити інформаційну роботу без фінансової підтримки. Крім того, сам процес переходу – «крихкий», політики змінюють один одного. У світі вже є приклади Сербії та Чорногорії, де уряд взяв на себе зобов’язання щодо фінансування програм зменшення шкоди і їх не виконав», — окреслила коло можливих проблем Катаржина.

Громадські організації сподіваються, що подібна адвокаційна програма буде продовжена ще на п’ять років, і Україна буде брати участь в її реалізації. Це важливо, оскільки сьогодні ще багато завдань потребують вирішення. Наприклад, суспільство і досі неоднозначно ставиться до такого виду лікування як замісна підтримувальна терапія, хоча ефективність цього методу лікування визнана Всесвітньою організацією охорони здоров’я.

Не достатнім залишається залученість жінок, які живуть з наркозалежністю, до програм зменшення шкоди. Слід зазначити, що саме завдяки реалізації проекту про потреби людей, які живуть з наркозалежністю, і, зокрема, жінок, стали говорити. Як відомо, діалог – це перший крок до вирішення проблеми.